Чи вічна вона? Чи вічно вона літає поміж зірок потрапляючи в тіла тих, хто її гідний. її знаходження в нас - малий етап розвитку, чи величезний крок до досягнення бога? На цю тему існує багато теорій, але чи потрібно до них звертатись? Можливо ми повинні розібратись самі? На мою думку душа - вічна. Кожен раз вона повертається до тіла, щоб продовжити свій розвиток, своє збагачення. І цей процес нескінченний. Людина настільки примітивна, що не може повністю реалізувати свій потенціал, потенціал свої душі, адже духовної ідилії важно досягти. Для цього потрібно працювати над собою, працювати важко і кожен день. Що розуміється під такою працею? Насамперед це правильний спосіб життя. Правильне харчування, медитації, йога, постійні фізичні навантаження, ідилія із флорою та фауною. В це потрібно владувати зусилля, щодня, щогодини, для того щоб досягти ідеалу. Багато хто скаже, що ніякого життя на це не вистачить, і буде правий. Адже людина смертна і саме тому повинна розвиватись сама і допомагати іншим, розвивати суспільство. Коли суспільство прийде до піку свого розвитку, то й кожна людина вийде на рівень ідеалу, а отже і душі також, адже душа - людина, людина - душа. Саме тому суспільство повинно рости як дитя розвиватись, працювати щоб вийти на рівень коли зможе порівнятись з богом. Це описували багато авторів, такі які Ніцше, Лем та інші. Такі теорії можуть бути надто зарозумілі, але в чому ж тоді сенс як не в постійному розвитку?
