Фантазія поетів незбагненна та неосяжна. Досить тільки почитати
вірші про зиму і Ви будете захоплені фантазійними оборотами зимового настрою.
Дмитро Павличко
Сніг і сонце. Золоті цимбали
Сніг і сонце. Золоті цимбали.
Вічності дихання молоде.
Гей, міщани, все, що ви придбали,
Прахом розлетиться й пропаде.
А поет, що, ніби кущ калини,
Кетяг серця виніс над замет,
Молодості цвітом перелине
У віки майбутні, - лиш поет!
Максим Рильский
Білі мухи
Білі мухи налетіли, -
Все подвір'я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
- Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! -
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб впіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
Максим Рильский
Зимові свята
Вже перший сніг кружляє над землею.
І тихо падає. Уже вода
Замерзла на озерах. Опада
Останнє листя і яснить алею.
Останній сніг, там бурий, там блакитний,
Іще лежить в окопах і ярах,
Ще в пам’яті метелиць білий жах,
Ще сонце спить.
Симоненко Василь
Берези, в снігу занімілі…
Берези, в снігу занімілі,
Іній на вітах слізьми,
Про що ви мрієте, білі?
- Про сонце мріємо ми…
Дуби в крижаній кольчузі,
Одягнуті в сиві шовки,
Про що замислились, друзі?
- Про сонце наші думки…
Вітри із морозяним шпаром,
Куди вас несуть чорти,
Чого галасуєте даром?
- Хочемо сонце знайти…
Очі, наповнені горем,
Очі сумні мої,
Чому ви блукаєте зором?
- Хочем побачить її…
Серце, недавно кволе,
Муко моя мала,
Чому щемиш, як ніколи?
- Хочу її тепла…
Розуме мій байдужий,
Вируч мене хоч ти -
Над чим ти думаєш, друже?
- Хочу надію знайти…
Павличко Дмитро
Яблуні в інеї - ніби сніжинки-велетні
Яблуні в інеї - ніби сніжинки-велетні,
В мільярди разів побільшені атоми.
Виїжджає з-за овиду на полотна постелені
Армія сонця незчисленними автами.
Сади, наче хмари, на прожектори настромлені,
Піднімаються вгору, в небо хмураве.
Попереду сонця списаті промені,
А позаду - стовпи снігової куряви.
Симоненко Василь
Завірюха
Ой, зима!
Біжить, регоче біло,
Бубонами брязкає в степу...
Вам усе на світі зрозуміло?
Просвітіть, премудрі,
Недозрілу
Душу мою,
Зрячу і сліпу!
Душу примітивну,
Як метелиця,
Білу й зрозумілу,
Наче сніг!
Їй в очах
Чомусь туманом стелються
Істини одвічні і нудні.
Ну й зима!
Сміється, свище, сіє,
Гонить дум урочистий кортеж:
Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся
І вмреш!
Павличко Дмитро
Так радісно, що сніг пішов!
Так радісно, що сніг пішов!
Дух незбагненний носить мною -
То тішиться селянська кров
Накритою озиминою.
Так сніг пішов, аж день осліп,
Та бачу я в надії добрій:
Той сніг - немов до неба сніп,
Колосся, схилене за обрій.