Збірка віршів "Діти трепети" Василя Герасим’юка - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Четверг, 08.12.2016, 14:53
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Збірка віршів "Діти трепети" Василя Герасим’юка

Вірші Василя Герасим’юка зі збірки "Діти трепети". Це тільки декілька творінь з цього періоду для Вашого ознайомлення.



На весіллі

Малий у вишитій сорочці,
він заглядав під всі столи.
Гонорний був, бо старші хлопці
уперше в хованки взяли.

Та надійшла найбільша радість:
настала і його пора,
бо випало йому ховатись.
Йому — ховатись! Гра є гра.

Малий у тлумі многолюднім
тихцем прокрався до музик
і заховався там за бубном —
о, він облюбував тайник!

Музика грає — танець має
свій гик і тик, а він принишк:
того чекає, хто шукає.
А хто? Хай погукає лиш.

На співи танці завернули,
за північ гамір завернув…
Невже ніхто?

Невже забули?

І спати сором.

І заснув.

Коли музика стихла, стухла,
його помітили. Котрийсь
із хлоп’яків прибіг

і з кухля

води линув.

“Устань і вмийсь!”

“Чи, може, цицьки хочеш? Мами
заждався?

Хай ховає в міх!”

І я побитий був словами
отих бешкетників малих.

І за слізьми, як за стіною,
я затремтів од тих образ, —
мов потішались наді мною.
А він

спросоння усміхавсь.



Вона не знає: живий він чи ні!..

Вона не знає: живий він чи ні!

Одного разу вже таке було,
але в сорок сьомому прийшов лист,
і тоді вона дізналася,
де він і що з ним.

Сказати по правді, тепер трохи інакше,
тепер він іноді з’являється ненадовго
і завжди перед досвітком.

Нечутно крадеться,
якось недобре усміхаючись
і ховаючи за спиною ялівцевий кущ.

Вона мусить виходити, хоч знає,
що він миттю зідре з неї сорочку,
і в чому мати народила
посадить її на той проклятий корч,
і доштовхне від хати з гори:
“їдь!”

По траві, м’якій од світанкової роси,
ох, як її понесе!
Швидше б до потока,
що внизу шумить,
швидше б у воду впасти,
бо горить вона вся, палає,
сколота ялівцевою глицею!
Скоро кров’ю підпалить кущ!
І ніяк не доїде,
хоч від Божої роси
набирає розгін
летить просто у долинИ —
вітер свище,
олені відскакують,
голос чийсь перетинає:

“Жінку бери, а дітей залиш,
бо з дітьми не вирвемось!”

Вода вже в вухах шумить,
а нема зупину…
Ніби з Говерли з’їжджав на палаючому кущі!

І не губить жаль,
один жаль на нього,
на того,
хто так поволеньки
вів її весільного коня,
що могла розправити всі запаски,
розгладити всі стрічки,
виставити всі коралі
і на сіделечку на пальці стати.




Боже мій, Боже, в чорну днину…

Боже мій, Боже, в чорну днину
крила вона схотіла мати,
щоб полетіти на Україну
свОго милОго шукати.

Як їй тоді засвітало, Боже?
Як вона тоді личко вмила?
Крильма двома затулила ложе…
Боже, нащо ти дав їй крила?

Грішні, ми прокляли ту днину
і під чорними небесами
низько летіли на Україну,
бо вона летіла над нами.



Ти нарешті збагнув…

Ти нарешті збагнув:
ти — один.

І природу прийняв як провину.
Ніби жінки нома, чий ти син?
І вона вже не видихне: сину.
Не тебе сповивала вона,
не тебе колисала, співала
не тобі.
В нас бував сумна

нова радість, яка не бувала.
В нас буває така самота,
що найлегше її колисати,
притуливши до неї уста…
Ти забув:
відколисув мати.
Ти благав:
хоч на день, на один
дай пірнути у душу невинну,
бо нарешті збагнув,
чий ти син,
бо нарешті покликано: сину.
Але сниться тобі: серед нив —
сива ягідка.
Стоїть, наслухає:
б’в копитами здиблених днів
той, хто справді тебе породив,
той, хто замисел Господа зяав.




Я жив у пні обпаленім…

Я жив у пні обпаленім,
як вуж.

В отарі крадьки вим’я ссав овече.
Вмирав вояк безвусий, безоруж.
Вповзав мій жаль в пробиті груди, в плечі.

І я закільцювався і поник.
В різьблену тьму гули пробиті скали.
В холодних дірах засвітив мій лик,
допоки сонні звірі заспівали.



Кроки на смерековім помості…

Кроки на смерековім помості.
Звуки темні й теплі — як рілля.
В сутінках прийшли до мене гості.
Не сказали:

хто і звідкіля.

Ось один — найстарший — ликом дивен:
зранене повітря — дотик вій,
ніби вийшов з храмів, мов з катівень —
ізодвіку сивий і чужий.

Другий ось. Він інший, інший зовсім.
Молодості, старості — нема.
Тільки погляд вив’язаний.

Ось він

дивиться на старця крадькома.

Третій ось. Він клопоту не має.
Сам співає, сам горілку п’є.
Соплі по столу не розтирає —
навчений, що кожному — своє.

Перший не змигне,
а другий стежить,

третій п’є, співає, як співав.
Може б, їх прийняти, як належить?
Ніби я просив їх, ніби ждав.

Дивна ця гостина, ця година,
світ оцей за вікнами трьома.
Може б, нам до столу — як родина —
молодості, старості — нема?

Я дістав би винце пурпурове,
я по вінця винця би налив,
я сказав би: випиймо, братове!
Ви прийшли, бо я вас запросив.

Але чом це старець тихо плаче?
Але чом це другий — зирк та зирк?
І хмеліє третій.

Капле, старче.
Скапується великодній віск.

Старче, старче, змилуйся над нами,
доки ангел пильний — зирк та зирк.
Ми веселі з кіньми й киптарями
під вечірні виверти музик.

Ми такі, як завше, душе-враже?!
Ми такі, як сто світів тому?!
Той не скаже, хто сльозу розмаже
дланню,

що ділила світло й тьму.

Душе-пташе в пурпуровім пір’ї,
де твоє безумство молоде?
Старче, старче, я тобі не вірю!
Пильний ангел погляд відведе!

Півжиття залишить, як провину
й тоскну приворотність ранніх ран.
Ми вже відіграли Україну —
той, хто платить, не замовив тан.

Що тепер ті кроки на помості!
Що тепер ті звуки золоті!
В сутінках прийшли до мене гості.
Я не ждав,

але й прийшли не ті.




Старовинний пейзаж

Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені…
Немов у забуте століття зайшов
і стоїш.

Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.
Дзвіночки про них сповіщають,
сповільнюють вірш.

І сиплеться попіл па трави старі і короткі,
і подув залізний плече, як вода, відчува.
Якого ще треба терпіння,
навіщо і доки?
Яка ще потрібна душа
і яка голова?

Небесні потоки лягли унизу на каміння,
і древні, забуті отари в тумані висять…
Якого ще, доки й навіщо
потрібно терпіння?

Які колокільця
про хвору ходу сповістять?

 

Категория: Вірші | Добавил: Яло (05.02.2016)
Просмотров: 152 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz