Вірші українського класика Володимира Самійленка - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Воскресенье, 11.12.2016, 14:55
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Вірші українського класика Володимира Самійленка

Володимир Самійленко прославився своїм умінням тонко відчувати чуже горе, щастя та передавати це своїми творами, своїми темами. Це митець з неповторною оригінальною манерою написання віршів. Гарного читання!



Володимир Самійленко 
Непевність

Якби знати, що треба жить,
І сподіватись, і бажати,
То жив би так, щоб кожну мить
Для цілі одної віддати,
Щоб і хвилини не згубить, —
Якби знаття, що треба жить!

Якби знаття, що все дарма,
Що в руху вічному створіння
Мети ніякої нема, —
Навіщо радощі й боління,
Навіщо нам і жизнь сама, —
Якби знаття, що все дарма?!



Володимир Самійленко
Думка

О, бідний, бідний краю мій!
Як мало маєш ти надій;
Але й вони одна по одній — все зникають.
Твої найкращії сини
Або живуть для чужини,
Або як вірні, то не живши помирають.
Нема добра з дітей твоїх:
Дарма благі заміри їх,
Бо наче фатум злий нависнув над тобою.
І тих, хто вірним був би ввік,
Він наче загодя прирік
На скору смерть без боротьби, без бою,
Щоб не лишився ні один,
Хто б захотів твоїх руїн,
Хто б захотів тебе з занепаду підняти;
Хто б щиру працю положив,
Не боячися ворогів
І не ждучи за подвіг благородний плати!..
Ох! Не багацько тих у нас,
В кого святий огонь не згас
І в серці жевріє незрадливе кохання!
Чи вже ж і той огонь горить,
Щоб тільки блиснути на мить
І освітить собі хвилину погасання?!
І смерть бере в нас силоміць
Їх щирість думки й серця міць;
І, замість подвигів, — їх доля — домовина!..
А ми, вже поховавши їх
Та придивившись до живих,
Дізнаємо, кого втеряла Україна!!!



Володимир Самійленко
Катам

Катуйте, бийте нас, кати,
Печіть огнем, ножами тніть, —
Ачей поможете знайти
Таке в нас місце, що болить.

Ще нам не досить боляче
Від наших мук, від наших ран;
Ще в шкурі ми, то нам іще
Здається, що на нас жупан.

Кінчай же, кате, і сміливіш
Дери вже й шкуру на паси,
То, може, плакать нас навчиш
Або ще й духу наддаси.

Нехай, хрестившися огнем,
Наш сонний дух розбудим ми
І голову твою розб’єм
Об стіни нашої тюрми.



Володимир Самійленко
“Як ми ждали її, віковічні раби…”

Як ми ждали її, віковічні раби,
Як бажали, знесилені в час боротьби,
Щоб хоч промінь один серед темної ночі
Засвітив нам у змучені очі.

О прийди, — ми казали, — богине ясна!
І нехай уже край наш недолі не зна;
Хай заквітне життя на замерлому полі, —
Поведи нас до кращої долі.

О прийди ж, і тебе ми посадим на трон;
Твоя воля нам буде найвищий закон;
Ми тебе приберем у препишні шати
Й будем гімни подячні співати.

І прийшла ти… А як ми тебе прийняли?
Замість трону, на смітник тебе зволікли,
Замість шат дорогих, оплюванням покрили
І твій дух у крові потопили.

О свободо! в ім’я найсвятіше твоє
В серці вбили ми все, що найкращого є,
І в нестямі звертаєм до тебе, богине,
Тільки дике рикання звірине.



Володимир Самійленко
Україні

Ти звеш мене, й на голос милий твій
З гарячою любов’ю я полину;
Поки живуть думки в душі моїй,
Про тебе, ненько, думати не кину.
Як мрію чистую з найкращих мрій,
Я заховаю в серці Україну,
І мрія та, як світище ясне,
Шляхом правдивим поведе мене.
Нехай той шлях важкий, нехай тернистий!
Але хіба тоді квіток шукать,
Коли тебе, твій любий образ чистий
Несхнучі сльози тяжко туманять?
Коли твій геній навіть променистий
Онемощів і почина згасать?
О ні, того скарають муки люті,
Хто зможе в час такий тебе забути!
В біді твоїй рідніша ти мені;
Тобі несу я сили всі, що маю;
І працю тиху, і мої пісні
На вівтар твій побожно я складаю.
Натхни ж мене! Нехай у мертвім сні
Я днів моїх даремно не загаю!
Нехай я знаю, що недурно жив,
Що за життя тобі я заплатив.
Коли я був дитиною малою,
Красу твою повсюди я вбачав,
Здавалась ти веселою, ясною,
Мене твій вид веселий чарував,
Тоді я ще душею молодою
Про муки тайнії твої не знав;
Тепер же бачу я твої страждання,
І ще зросло моє к тобі кохання.
Прийми ж мої пісні, як дар малий
Великої і вірної любови!
Піп зможе дати мій талан слабий
В скарбницю любої твоєї мови,
Він певно дасть, і знай, що в час страшний
Твій син тобі не пожаліє крови
І що не спинить страх усіх погріз
Моїх пісень, моїх за тебе сліз.



Володимир Самійленко
Дві планети

Округ сонця шлях широкий
В неоміряних краях, —
Там планета лічить роки,
Оббігаючи той шлях.

Споконвіку і довіку
Ходить колом без кінця,
Шлях без міри, вік без ліку
Їй надано від Творця.

Скрізь на ній дива природи,
Скрізь усе життям кипить;
Звір тут всякої породи,
А людей і не злічить.

Той бажає світ зажерти
Задля себе одного;
Той працює й хоче вмерти
Задля народу свого.

Той життя своє складає,
Щоб науку збагатить,
Той у темряві конає
І живе, щоб їсти й пить.

І живуть, і умирають,
Рвуться все вперед іти;
Прийде час — і доблукають
До останньої мети…

У високості безмірній
Є планета ще одна,
І біжить — товариш вірний —
Округ першої вона.

Безвоздушна і безводна
Та планета і німа,
І без снігу там холодна
Обгорнула все зима.

Ні людей там, ні рослини,
Ані звірів, ні пташок,
Лиш високі гори з глини,
Та каміння, та пісок.

І нема, нема спокою
Для космічного мерця,
Вічно стежкою одною
Йде він колом без кінця.

Так-то мертвою марою
Місяць круг Землі іде
І віщує нам собою
Той кінець, що Землю жде.

Так усе колись минеться,
Все, що вдіє людський дух,
Неодмінним зістається
Лиш невпинний, вічний рух…



Володимир Самійленко
Ельдорадо

Десь далеко єсть країна
Пишна, вільна, щастям горда,
Кожний там живе щасливо —
Держиморда, держиморда.

В тій країні люблять волю,
Всяк її шука по змозі
І про неї розмовляє —
У острозі, у острозі.

Там усяк говорить правду
Непідкупними устами,
Там за правду щира дяка —
Батогами, батогами.

Там неправді та злочинству
Не вважають і на волос,
Там злочинних зараз лають —
Та не вголос, та не вголос.

Там уряд “блюде” закони,
Дба про всіх, немов про рідних,
За провинності ж карає —
Тільки бідних, тільки бідних.

Суд там скорий: як ти винен,
То зашлють “без проволочки”,
А не винен, то й відпустять —
Без сорочки, без сорочки.

В тій країні всякий може
По заслузі шани ждати:
Там за те хрести й медалі —
Для багатих, для багатих.

Там тверезість у повазі,
Видно скрізь тверезу спілку,
Всі там п’ють самую воду —
Та горілку, та горілку.

Там всі люди роботящі,
Там нарівні з мужиками
Всі пани працюють щиро —
Язиками, язиками.

Там велика воля слову:
Кожний пише все, що знає,
І цензура ліберальна —
Все черкає, все черкає.

Там письменникам за працю
Сам уряд складає дяку
І з тріумфом їх провадить
В Сибіряку, в Сибіряку.

Там говорять по-французьки,
Не то значні, а й лакеї,
І пани всі мови знають, —
Крім своєї, крім своєї.

Там зібрались всі народи:
Москалі, “хахли”, поляки,
І живуть вони так дружно —
Як собаки, як собаки.

Там живе племін усяких
Престрашенна мішанина,
І за те той край зоветься —
Русь єдина, Русь єдина.

Категория: Вірші | Добавил: Яло (18.11.2014)
Просмотров: 1550 | Рейтинг: 2.5/2
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz