Вірші про маму визначних українських поетів - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:22
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Вірші про маму визначних українських поетів

МАМА - це найперша рідна людина, яка пригортає нас до серця, дарує нам життя... Скажімо, Дякую, своїм матусям!
 
Вірші про маму



Володимир СОСЮРА

Над жовтим садом ворон кряче,
шумить прив’ялая трава.
У сні я знову матір бачив,

немов вона іще жива.

У сні примарне все й крилате,
й не міг я скинуть чари сна…
Зайшов в кімнату я, а мати
вже там була, як тишина.

Така страшна од неї сила
мені у жили, в кров мені…
Біля стіни вона сиділа
у біднім, темнім убранні.

Сну не зливалися узори,
мій слух її дихання п’є…
Вона дивилася з докором,
і серце плакало моє…

На жовтий сад дивитись мушу
і на хмаринки осяйні.
Чого ж мою тривожить душу
той погляд матері у сні?



Дмитро ПАВЛИЧКО

Стоїть переді мною мати,
Така, як бачив я малим.
Сміються очі, мов блавати,
Крізь жита молодого дим.

Сорочка світить, як пелюстка
Із цвіту яблуні. Чоло
Затінює зелена хустка,
Як птиці райдужне крило.

Горить коралове намисто,
Талярів міниться луска,
А сонце сяє й пахне чисто,
Немов дійниця молока.

Побудьте, мамо, коло мене,
Допоки сонця я нап’юсь,
Допоки світло незнищенне
З душі моєї змиє грузь.

Я хочу бути чистим знову,
Як зору вашого блакить,
Я хочу в пісню колискову
Вернутися бодай на мить.

Щоб вічні материнські жалі
Снагою сповнили мене,
Щоб на свого часу скрижалі
Вписав я слово хоч одне.

Щоб юний світ любити дужче,
Йому світити, з ним рости,
Щоб серце, ніжне і видюще,
Не знало тиші й темноти.




Ліна КОСТЕНКО
МАТИ


Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п’ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, –
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі –
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш – хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала: – Перестань, бо вижену.
У тебе, – каже, – небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: – Ні, ви не зумієте.
Злізайте, – каже, – небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так – то не знайшлося маляра.
Все якось так – то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, –
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки…



Борис ГРІНЧЕНКО
МАТЕРІ


Ти надо мною в темні ночі
Ніколи не стуляла очі,
Мене, малого, доглядала,
І сповивала, і кохала,
Малому виглядала долю
Й благала Бога, щоб ніколи
Не довелось мені на світі
Із лихом, з горем вкупі жити;
І все кохання, що палало
У тебе в серці і не знало,
На кого вилитись, – вповні
Ти віддала його мені.
В журбі життя ти доживаєш,
А все ти долі виглядаєш
Мені, і мною ти живеш,
І днів ясних в бездоллі ждеш.




Борис ОЛІЙНИК

Мати наша – сивая горлиця.
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною,
Сивий дуб – прокуреним прадідом.
Білочка – мальованим пряником,
Жура-журавель над криницею –
Чистою сльозою-водицею,
А земля – пшеницею ярою,
А літа – замисленим явором,
Що із сорок першого журиться:
«Де ж це, молодице, твій суджений?»
Місяць – непоколотим золотом,
А береза – вранішнім солодом,
Хата – ластівками над стріхою,
А туман – вдовиною втіхою.
Крашанкою – сонечко в миснику…
А вона до всіх до них – піснею.



Василь СИМОНЕНКО

Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми!
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!




РІДНА МАТИ МОЯ…
Тарас ШЕВЧЕНКО


І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком:
– Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

 

Категория: Вірші | Добавил: Яло (10.11.2015)
Просмотров: 400 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz