Богдан Лепкий український поет 20ст, поет нового покоління. Пропонуємо Вам ознайомитись з його поезією.



Богдан Лепкий
ВІРШІ

Одинокий сиджу над рікою,
Одинокий з думками, з журбою.

Вечоріє, за горами гасне,
Як небесна ватра, сонце ясне.

Від лісів холодний вітер віє,
Шуварі гне і квітки леліє.

Над селом, між горами, в долині
Висять хмари легкі сіро-сині.

З коминів до неба дим снується –
Образ меркне, дійсність наче сниться.

Лиш ріка заєдно грає, грає,
Щось в ній буриться, плаче, зітхає.

Гей, ріко! Однакі наші шуми:
В тобі хвилі грають, в мені – думи.

Берег взяв тебе в свої окови,
А мене – життя важкі умови.

В нас обох і броди, і безодні,
І обоє стали ми негодні.

Лиш ідемо крізь гори і бори
У невідоме нам чорне море.



ПОДОРОЖНІЙ

Глухе, бездушне отупіння
Напало на землю. Квіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.

Часами вітер набіжить
І сірим туманом повіє.
Село в долині бовваніє
І п'яним сном дрімає-спить.

Погасло світло. Зачинились
Од зимна двері. Вірні пси
В солому з вухами зарились,
Лиш шум блукає по межі.

Лиш стежкою попід плотами
Йде голод — сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очами.



Цить, серце, цить!
Таж ти кохало,
І раювало, й горювало,
І наболілося досить –
Цить, серце, цить!

Весні кінець,
Пшениця спіє,
Зелене жито половіє,
Вже й серп готує пильний жнець –
Весні кінець…

Пора і нам
Збирати з поля,
Що прищадила божа воля,
Як не гуртом, то сам на сам –
Пора і нам!



Набік життя, журбо дрібна!
Набік, марні тривоги!
Крізь темний бір до ясних зір
Прорубую дороги.

Гримить топір, валиться бір,
Тріщать гнилі колоди,
То там, то тут на шлях падуть
Останні перешкоди.

І стогне бір, як дикий звір,
Кінчить життя прокльоном,
А там вгорі грядущі дні
Дзвенять побіди дзвоном.

Який той спів будучих днів
Для мого вуха милий!
Який при нім недолі грім
Марний, смішний, безсилий.

Ти, громе, бий! Ти, буре, вий!
Не знаю я тривоги.
Крізь горя бір у щастя двір
Прорубую дороги.



"Де єсть твій дім, твій тихий дім?
Скажи, мій любий брате…" –
"Ударив нагло ясний грім,
Спалив мій дім, звалив мій дім,
Нема де зимувати".

"Де твоя жінка, діточки,
Де вірна челядина?" –
"Он бачиш тії могилки?
Скиглять вітри, летять галки,
Оце моя родина".



ВОРОНЕ ЧОРНИЙ

Вороне чорний! Ти з якого краю
линеш?.. "Кров! кров! кров!.."
Тихо, я вже знаю.

Вітре, чого ти так сумно й робільно
виєш?.. "Шу! шу! ш-нір!.."
Пст! говорити не вільно.

Річко, чом плесо твоє так рум'яне?..
Га! розумію.
Випливаєш з рани.



Біла мево, що кружляєш
Над водою низько-низько,
Чом же ти так безупинно
Б'єшся й жалібно квилиш?

Подивися, біла мево,
Як же ти мала-маленька,
Проти моря як нужденний,
Проти гуку хвиль твій крик.

О, подумай, серце моє,
Чим ти є супроти світа,
Проти горя світового
Чим є твій маленький біль?!