Четверг, 28.03.2024, 13:27
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Вірші Олеся Гончара на патріотичну та військову тематику

Олесь Гончар - відомий український поет. Він написам велику кількість віршів на різну тематику. Пропонуємо Вашій увазі творіння цього митця на патріотичну та військову тематику.



Демобілізований

Він свого не забув ще полка,
Полкових ще підметок не стер.
Козирнути ще хоче рука,
Коли мимо іде офіцер.

Він не скинув куфайку ще ту,
Яка виділа триста чортів.
Вчора бачив його на мосту —
У канати себе переплів.

Вже на фермах повис і клепа,
Підв’язавшись на них горілиць.
Завірюха мете, як і в тих степах,
Де він бивсь до чужих столиць.

Де брели по коліна бійці
У снігах від села до села.
Розплавляється сніг на руці —
Тож немало ще в ній тепла.

Ще гаряча заб’ється кров
У високім гулкім мосту.
Це господар, не гість, прийшов,
Доведе він усе до ладу.

День відо дня він ферми зшива,
Як зшивали його лікарі.
Над ним ферма, неначе жива,
Застогнавши, дрижить угорі.

Стукіт-клекіт встає над Дніпром.
Це вернулись птахи повесні
І клекочуть над рідним гніздом,
Незабутим в чужій стороні.

Не біда, що такий вітрюга,
Сніг летить, як пахучий ромен,
Як ракета весела, морга,
Спалахнувши в імлі, автоген.

Бо цей майстер багато чому
Научивсь, а що знав — не забув.
І росте в сніговійнім диму
Міст мережаний, кращий, ніж був.



9 травня

Лунко асфальт лопоче,
Мов дощ об зелений лист.
Зненацька, як ласка дівоча,
Крізь вітру блакитний свист.

Ранок в дорозі догонить,
Сміється і плаче: стань,
Скидай фронтові погони,
Свідки твоїх скитань!

Спинися, живий і щасливий,
Спинися на повнім скаку.
Не раз біля теплої гриви
Ти ж мріяв про мить таку!

Коня, що парує в милі,
Звільни від тугих попруг,
Пусти у зелені хвилі,
Пусти на зелений луг!

З копит у холодних травах
Пилюку хай змиє роса.
Дивися, гаснуть заграви,
Дивися, блакить воскреса!

Дивися, як світ оживає
На наших очах отут,
Як кожне стебло посилає
Зелений тобі салют.

В мерзлій землі задубілій
Був ти зігріваний ким?
Цим ранком травнево-білим,
Який уявлявсь таким.

Саме таким, як нині,
Єдиним у тисячі літ,
Коли ув одній хвилині
Втілився цілий світ.

Коли, перерита металом,
Земля у безлічі ран
Ожила, підвелась, заграла,
Ніби живий орган.



Танкіст

Сніги! Не сніги, а ріллі,
Наорані смертю за мить.
І хлопець — одне вугілля —
Біля танка свого лежить.

Руку підняв до неба.
Крик занімів на вустах.
Бо жити б йому ще треба
В незайманих десь містах,

Ще б чути довкола себе
Той гомін прекрасних міст.
Бунтуючи, зняв до неба
Чорний кулак танкіст.

І руки його обгорілі
Не хочуть такого кінця!
І зуби аж сяють білі
На спаленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,
То ж вірність його комусь —
Напис на танку біліє:

“Жди —

я вернусь!”.



В бункері

Оженився я в суботу —
А в неділю на війну.
А тепер я, брат, в піхоті
І до тещі — ні ну-ну.

Правда, є вже переправи,
Але ж трохи не з руки
До Полтави з-за Морави
З-за цієї, брат, ріки.

За столом саме в неділю
Я покинув молоду,
Так не встигши і весілля
Відгуляти до ладу.

Будьмо, друже! Будьмо, пиймо!
Що лишилося тепер?
Чоловіка взяла в прийми,
Мабуть, міліціонер.

Не знайду я, брат, такої,
Коли я останусь жив.
Так доп’ю хоч чарки тої,
Що в неділю не допив.



Демобілізованому

Ти їдеш додому туди, до Дніпра.
Позаду Європа, шалена пора.

Ти згадку про неї довіку носи,
Повище підкручуй гвардійські вуси!

Були в Будапешті, були ми у Відні,
Бували багаті, бували і бідні,

Були ми і пильні, були й безтурботні,
Десятком ходили супроти сотні!

То бажані друзі, то судді суворі,
Ми й небо трусили! І падали зорі!

Всього нам дісталось! І радості, й зла,
По келиху повнім нам доля дала.



Партизан

Ми вночі підійшли до ріки,
Форсували із ходу її.
У підхмар’ї заграв маяки
Нам горять в несходимі краї.

Ким ти зміряна, збройна пітьма?
Де твої причаїлись пости?
Повороту з плацдарму нема,
Не настелені нам ще мости.

І не треба! З цієї землі
До своїх не зійдем переправ.
Каштане! Пали кораблі,
Тільки мужність у серці зостав.



Україні

Плюндруються твої сади,
Твоє чужинець поле крає.
Вже лицарів твоїх сліди
У полі вітер замітає.

Та все ж люблю тебе, ясна,
Як гнаний син нещасну матір.
Тобі по краплі, всю, до дна
Готовий кров свою віддати.

І не страшить мене Сибір,
І не страшать кайданів дзвони.
Велика Україно, вір:
За тебе встануть ще мільйони.

І лицемір’я упаде,
І славословіє погине.
Розправить крила молоде
Безсмертне плем’я України!

Категория: Вірші | Добавил: Яло (07.04.2015)
Просмотров: 1534 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2024
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz