Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі —
і клалися в намети... Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю гран і ряхтить усюди...
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні...
Олександр Олесь
ЯЛИНКА
Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
як на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати
Я сюди, а він туди.
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
а тоді рубай, ледащо.
Не віддам і не проси!
І цяцьками можна гратись.
Порубаєте ліси, —
ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці синиці»
Страшно стало... «Ой, пусти,
не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости!
Я не буду більш ніколи!»
Низько-низько я зігнувсь
і ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
і подав сіреньку лапку.
Леся Українка
ВИШЕНЬКИ
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким:
Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята,
Та мало не плачуть.
Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой, раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой, вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой, того ми так високо
Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»
Іван Франко
ДИВУВАЛАСЬ ЗИМА
Дивувалась зима,
чом це тануть сніги,
чом льоди присли всі
на широкій ріці?
Дивувалась зима,
як посміли над сніг
проклюнутись квітки
запахущі, дрібні?
І найдужче над тим
дивувалась зима,
що на цвіт той дрібний
в неї сили нема.
Леся Українка
ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА
Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.
А де корабель наш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока.
Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне.
Ось промінь остатній!.. Прощай,
Веселее сонечко ясне!
Тарас Шевченко
ВСТАЛА ВЕСНА
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
уквітчала її рястом,
барвінком укрила.
І на полі жайворонок,
соловейко в гаї землю,
убрану весною,
вранці зустрічають...
Леся Українка
МАМО ІДЕ ВЖЕ ЗИМА
«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» —
В мами спитала дитина.
— Ні, не кожна,— одказує мати, —
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати?
Ще зосталась пташина маленька!
«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»
— Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна.
«Мамо! ті сиві пташки
Сміливі, певне, ще й дуже,
Чи то безпечні такі,—
Чуєш, цвірінькають так,
Десь їм про зиму байдуже!
Бач — розцвірінькалась як!»
— Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де б під снігом поживку шукати.
«Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!»
— Спів пташині потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде. що знову прилине весна!
Леся Українка
НА ЗЕЛЕНОМУ ГОРБОЧКУ
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка,
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
