Вірші дітям від українських поетів - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:29
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 8
Гостей: 8
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Вірші дітям від українських поетів

Дітям дуже важливо вчасно подавати потрібну інформацію для впевненого та правильного розвитку. Пропонуємо вірші відомих класиків української поезії. Читайте та насолоджуйтесь!



Леся Українка
СПИТЬ ОЗЕРО...

Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі —
і клалися в намети... Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю гран і ряхтить усюди...
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні...



Олександр Олесь
ЯЛИНКА


Раз я взувся в чобітки,
одягнувся в кожушинку,
сам запрігся в саночки
і поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
ледве став ялинку брати,
як на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати

Я сюди, а він туди.
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
а тоді рубай, ледащо.

Не віддам і не проси!
І цяцьками можна гратись.

Порубаєте ліси, —
ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
і ведмеді, і лисиці,
і ворони, і граки,
і розбійниці синиці»

Страшно стало... «Ой, пусти,
не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости!
Я не буду більш ніколи!»

Низько-низько я зігнувсь
і ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
і подав сіреньку лапку.



Леся Українка
ВИШЕНЬКИ


Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким:
Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята,
Та мало не плачуть.
Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой, раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой, вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой, того ми так високо
Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»



Іван Франко
ДИВУВАЛАСЬ ЗИМА


Дивувалась зима,
чом це тануть сніги,
чом льоди присли всі
на широкій ріці?

Дивувалась зима,
як посміли над сніг
проклюнутись квітки
запахущі, дрібні?

І найдужче над тим
дивувалась зима,
що на цвіт той дрібний
в неї сили нема.



Леся Українка
ВЖЕ СОНЕЧКО В МОРЕ СІДА


Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит зеленіє.

На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель наш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока.

Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне.
Ось промінь остатній!.. Прощай,
Веселее сонечко ясне!



Тарас Шевченко
ВСТАЛА ВЕСНА


Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
уквітчала її рястом,
барвінком укрила.

І на полі жайворонок,
соловейко в гаї землю,
убрану весною,
вранці зустрічають...



Леся Українка
МАМО ІДЕ ВЖЕ ЗИМА


«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» —
В мами спитала дитина.

— Ні, не кожна,— одказує мати, —
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати?
Ще зосталась пташина маленька!

«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»

— Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна.

«Мамо! ті сиві пташки
Сміливі, певне, ще й дуже,
Чи то безпечні такі,—
Чуєш, цвірінькають так,
Десь їм про зиму байдуже!
Бач — розцвірінькалась як!»

— Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де б під снігом поживку шукати.

«Нащо ж співає? Чудна!
Краще б шукала зерна!»

— Спів пташині потіха одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде. що знову прилине весна!



Леся Українка
НА ЗЕЛЕНОМУ ГОРБОЧКУ


На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка,
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.

Категория: Вірші | Добавил: Яло (13.11.2014)
Просмотров: 2672 | Рейтинг: 2.5/2
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz