Вірші Богдана Лепкого - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Понедельник, 05.12.2016, 17:27
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Вірші Богдана Лепкого

Творчість Богдана Лепкого напрочуд талановита та багатогранна. Його вірші знають та читають)))



Осінній, сірий день…

Осінній, сірий день. Над лісом крячуть круки
І вітер у корчах дивними голосами
За літом плаче. З зимна терпнуть руки,
Сміх, радість і життя мадрують ген світами.

В такий осінній день як добре мати друга!
З ним про весну, про літо говорити.
Не так нудна була б осіння туга,
І не було б так скучно в світі жити!

В такий осінній день була би ти для мене,
Як у темниці квітці сонце ясне.
Та що робить!.. Йде верем’я студене,
А моє сонце в хмарах тоне, гасне.



Цить, серце, цить!..

Цить, серце, цить!
Таж ти кохало,
І раювало, й горювало,
І наболілося досить –
Цить, серце, цить!

Весні кінець,
Пшениця спіє,
Зелене жито половіє,
Вже й серп готує пильний жнець –
Весні кінець…

Пора і нам
Збирати з поля,
Що прищадила божа воля,
Як не гуртом, то сам на сам –
Пора і нам!




Не питайте мене…

Не питайте мене,
Як я в світі живу:
Шура-бура гуде,
Я весельцем гребу.

Не питайте, як?
В моїм мозку гадки –
Йдуть осінні дощі,
А я сію квітки.

Не питайте, чому
Моє серце сумне –
Як в чужині умру,
То згадайте мене.



Де єсть твій дім, твій тихий дім?..

“Де єсть твій дім, твій тихий дім?
Скажи, мій любий брате…” –
“Ударив нагло ясний грім,
Спалив мій дім, звалив мій дім,
Нема де зимувати”.

“Де твоя жінка, діточки,
Де вірна челядина?” –
“Он бачиш тії могилки?
Скиглять вітри, летять галки,
Оце моя родина”.




Чого ж ти, море, та розхиталося…

Чого ж ти, море, та розхиталося,
Мов колиска новенька,
Чого ж ти, серце, та розридалося,
Мов дитина маленька?

Як тяжко море та уговорити,
Щоб більше не гуділо,
Як тяжко серце утихомирити,
Що з болю не скиміло.



Малюнок

Глухе, бездушне отупіння
Напало землю. Цвіти мруть,
Поля байдужно снігу ждуть,
А хмари висять, як каміння.

Часами вітер надбіжить,
Туман стурбує і розвіє.
Село в долині бовваніє
І п’яним сном дрімає-спить.

Погасло світло. Зачинились
На засув двері. Вірні пси
В солому з ухами зарились,
Лиш блуд блукає по межи.

Лиш стежкою попід плотами
Йде голод – сіл щорічний гість.
Держить в руках мужицьку кість
І грізно зиркає очима.




Вороне чорний

Вороне чорний! Ти з якого краю
линеш?.. “Кров! кров! кров!..”
Тихо, я вже знаю.

Вітре, чого ти так сумно й робільно
виєш?.. “Шу! шу! ш-нір!..”
Пст! говорити не вільно.

Річко, чом плесо твоє так рум’яне?..
Га! розумію.
Випливаєш з рани.

 

Категория: Вірші | Добавил: Яло (15.02.2016)
Просмотров: 190 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz