Вірші Байрона Джорджа на українській мові - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Воскресенье, 11.12.2016, 14:55
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Вірші Байрона Джорджа на українській мові


Вірші Байрона Джорджа
Сердолік


Не блиском вабить він мене,
Не в барвах сила таємнича!
Він сяє скромно, мов ясне
Його дарителя обличчя.

Хай кпить із мене всяк пліткар,
I ганить дружбу безнастанно,
А я люблю цей скромний дар:
Мені ж його з любов'ю дано!

Злякавсь, що дару не прийму,
Й поник даритель головою,
Та я тоді сказав йому,
Що дар цей буде вік зі мною.

Лиш в руки взяв я дружби знак,
Засяла іскорка в кристалі,
Мов крапелька роси. Відтак
Мені і сльози любі стали.

Не визначався, друже, ти
Багатством, знатністю ніколи:
По квітку дружби треба йти
Не в пишний сад, а в дике поле.

В зела, що в лінощах зроста,
Краса і пахощі фальшиві,
А квітка над усі - проста,
Між диких скель, на голій ниві.

Сліпа фортуно, глянь згори,
Допоможи хоч раз природі -
I друг дістане всі дари,
Належні мудрості і вроді.

Якби ж прозріла ти, якби
В ту душу подивилась глибше,-
Всі б оддала йому скарби,
Нічого іншим не лишивши.

***

Вірші Байрона

Ми більш не підемо з тобою

Гуляти, де ніч яскрава...

Хоч душі не втратили болю

І місяць не втратив сяйва

Клинок зносить піхви нові --

Душа колись зносить тіло,

Так серце моє від любові

Перепочить хотіло...

Ніч створена для кохання,

Та швидко вертається ранок.

Ні, більше не буде гуляння,

І сяйвом не збудить світанок...

***

Вірші Байрона Джорджа на українській мові
Хотів би жити знов у горах


Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип'ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страждає в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,
На лано урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан,-
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.

Я мало жив, та відчуваю:
Чужий я в цьому світі лжі.
Навіщо ж темрява ховає
Той знак останньої межі?
Я спав, я снив про щастя, доки
Не заступив тих марень гніт,-
То, Правдо, промінь твій жорстокий
Вернув мене у ниций світ.

Кого любив - давно нема вже,
Та й друзі розійшлись, як дим.
Надію втративши назавше,
Вже й серце стало крижаним.
Хай інколи тамує келих
Скорботу й біль, нехай уста
Сміються між питців веселих,-
Я серцем завжди сирота.

Як слухать ляси разуразні
Не друзів і не ворогів,
Кого у тлум строкатий блазнів
Маєтність або сан привів!
Де ж друзів коло? Чом не склалась
Та приязнь вірна і свята?
Набрид мені вертепний галас
I втіх нещирих марнота.

А ти, о Жінко, світоч вроди,
Й тобі розрада і любов,
Та в серці в мене стільки льоду,
Що я й до тебе охолов.
Цей світ лукавства і облуди
Я б промінять на край хотів,
В якому вільно дишуть груди
Між темних урвищ і хребтів.

Туди б, з незлобним серцем, в бурю,
На те безлюддя, до стихій!
Волію пустку дику й хмуру,
Таку ж, як дух похмурий мій.
О, як мені з душного світу,
Мов голуб до свого кубла,
У небо грозове злетіти,
В кочівлю сонця та орла!

***

Вірші Байрона українською мовою
Станси до Августи


Коли доля мене ошукала

I зоря мого щастя зайшла,

Ти на вади мої не зважала

I суддею мені не була.

Ти знегоди моєї кайдани

Поділяла зі мною. Й любов,

Ті чуття, і не збутні, й жадані,

У єдиній тобі я знайшов.



I коли посилає природа

На прощання усмішку свою,

Знаю - щира її нагорода,

Бо в усмішці тебе впізнаю.

А зітнуться в шаленім двобої

Океанні вали й ураган,

То лиш тим і страшний, що з тобою

Розлучає мене океан.



Нехай вадиться скеля надії,

Хай уламки ідуть аж до дна,-

Мого духу біда не здоліє,

Своїм бранцем не зробить вона.

Бо не дамсь на зневагу і в горі,-

Я загибель волію скоріш.

Не схилити мене до покори,

Поки ти поруч мене стоїш.



Хоч ти роду людського, а мила,

Хоч ти й жінка, а вірна мені,

Хоч ти й люблена - тим не зловжила,

Хоч неславлена - чиста й в брехні.

Хоч ганьбили мене - не зреклась ти,

Хоч в розлуці - ми завжди разом.


***


Вірш Байрона "Сонце безсонних"


Безсонних сонце, зіронько сумна!..

Вологим пломенем гориш одна.

Згустився морок, змеркло ночі тло,

Ти світле щастя, що уже пройшло.


Ще зірка світить, з хмари вирина,

Але не гріє полум'ям вона.

Отак і ти в небесній глибині

Без теплоти, хоч промені ясні.

***

Паломництво Чайльд Гарольда

(Уривок з поеми). Байрон Джордж


Прощай, прощай! Вже берег зник,
Лиш мріє далина.
I свист вітрів, і меви крик
Над відхланню луна.
Сідає сонце. Ми в той край
Мчимо серед стихій.
До завтра, сонця лик! Прощай!
Добраніч, краю мій!

По ночі знову ти зійдеш,
Народжуючи день.
Побачу небо, даль без меж,
Не Англію лишень.
I стане пусткою мій дім,
Жилий схолоне дух.
I лиш на пустирі глухім
Завиє пес - мій друг.

- О юний паже, що тобі?
Не бійся, не тремти.
Це шквал тебе ляка в плавбі
Чи змерз під штормом ти?
Не треба сліз. Наш корабель
Міцний і знає шлях,-
Він мчить між рифів і між скель,
Мов сокіл в небесах.

- Хай шторм реве, гуркоче грім,
Безодня хай кипить,-
Та ж, пане Чайльд, біда не в тім,
Не тим душа болить:
Я неньку, батька серед слуг
Покинув при дворі;
Тепер зі всіх - лиш ви мій друг
Та ще один - вгорі.

Благословив мене татусь,
Сумуючи лиш мить,
Матуся ж, доки не вернусь,
Все буде сльози лить.
- Мій любий хлопче, геть печаль,
А сльози - й поготів!
Я й сам би плакав, та, на жаль,
Вже серцем скам'янів.

Мій латнику, іди сюди,
Чого тремтиш отак?
Чи ти від моря ждеш біди,
Чи на вітрах закляк?
- Негода, пане, не ляка,
Стрічав я і біду,
Та вдома кинув я синка,
Дружину молоду.

Де замок ваш, озера й лан,
Вони живуть сумні,
Й на мене ждуть, кленуть талан
I плачуть день при дні.
- То правда, хлопче, та дарма,-
Печаль свою забудь!
Ось я один, то й жартома
Пускаюся у путь.

Жіночі сльози - лиш мана,
Облуди джерело:
Нагляне іншого вона,-
I сліз - як не було.
Не жаль минулого мені,
I море не страшить.
Нема у рідній стороні
За ким мені тужить.

Один! Один! Кругом вода,
Вода без краю й меж...
Ніхто мене там не згада,
I я - нікого теж.
Лиш пес завиє. А мине
В розлуці кілька літ,-
Він, вірний іншому, мене
Порве біля воріт.

Вперед, корабле мій, лети,
Морську глибінь долай!
Примчи у будь-які світи,
Але не в рідний край.
Вітання шлю морським валам,
А вдасться доплисти,-
Чужим вітання берегам!
О краю мій, прости!

Категория: Вірші | Добавил: Admin (12.03.2013)
Просмотров: 26417 | Рейтинг: 2.5/52
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz