Пятница, 29.03.2024, 08:34
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Творчість Рильського Максима

Творчість Максима Рильського дуже цікава та неоднозначна. Він написав тридцять п’ять книжок поезій, за що отримав багао нагород та визнання.



Любов чи ні — не знаю…

Любов чи ні — не знаю…
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна.

Колись було — чи снилось…
Забулось — чи пройшло…
В душі давно згубились
Людське добро і зло.

У тьмі сіріють віти.
Ні руху, ні людей…
Одно лиш є на світі:
Огонь твоїх очей.



Максим Рильський
Сніг падав безшелесно й рівно…


Сніг падав безшелесно й рівно,
Туманно танули огні,
І дальній дзвін стояв так дивно
В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили,
Ти вся засніжена була,
Сніжинки грали і зоріли
Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали,
Щезали й гасли, як у сні, —
І ми ішли й мети не знали
В вечірній сніжній тишині.



Ні, зорянице, злотом і рубіном
Ти не скрашай ясних своїх перстів:
Ще того персня майстер не зробив,
Щоб був тебе достойним і — єдиним.

Не одягайся в полум’я шовків,
Не огортайся пухом лебединим:
Не треба шат золотокосим Фринам,
Щоб сивий суд чоло своє схилив.

Хай обіцяють мудрощі й корону
Богині пастухові з Іліону,
У тебе є для його кращий дар:

Стрілчастих брів сліпучі блискавиці,
Жага, що під невинністю таїться.
І першого цілунку перший чар



Максим Рильський
Зимове шкло


Так сумно, так без краю сумно.
Усе скінчилось. (Чи й було?)
Дивлюсь недвижно і бездумно
Крізь зимове морозне шкло.

В цю ніч ясну все зрозуміле,
І далі нікуди іти:
Життя і радісне, і миле, —
Та не для тих, хто без мети…



Максим Рильський
Згадай, безумче!


Згадай, безумче! Світ — не тільки ти:
Крім тебе є думки, планети, птиці.
Є з’явища такої красоти,
Яка тобі, дурному, і не сниться!

Вмираючи, умій зо співчуттям,
З усмішкою поглянути навколо…
Хто злився раз із світовим життям, —
Згниє в землі, але не вмре ніколи!



Максим Рильський
В глибокому затоні…


В глибокому затоні,
Далеко од людей
Цвітуть лілеї сонні,
І тихо круг лілей.

В глибокому затоні
Води зелений тон,
І відблиски червоні
Спадають на затон.

Тут — кайдани, закони
І суєта страшна…
А там, в яснім затоні —
Прозорість, тишина.



Максим Рильський
Голос отрути


Люблю отруту, сховану в лілеї,
Люблю порок із поглядом ясним,
І безсоромність ніжності твоєї,
І терпких милощів незнаний дим.

Люблю тебе, бо ти чужа коханню,
Бо ти мені лишилася одна;
Люблю в тобі мою любов останню,
Солодкий шум допитого вина.



Максим Рильський
Хто храми для богів…


Хто храми для богів, багатіям чертоги
Будує з мармуру, в горорізьбу фронтон
Ясний оздоблює чи в лініях колон
Задовольняє смак, вибагливий і строгий, —

А я під буками, де сходяться дороги,
Простоту радісну узявши за закон,
Хатинку виліпив, — і, наче довгий сон,
Життя моє тече розмірено-убоге.

Та не скупую я ніколи для гостей:
Усе, що на землі доглянутій росте,
З весни посаджене у мене і полите.

В оборі й кози є, — і вже мені повір:
Не відкладається ніде смачніший сир,
А слова дружнього за гроші не купити!



Максим Рильський
Поет


Не ваблять торжища, і оргія не надить,
І марно точиться, немов солодкий плин,
Музика в далечі. Серед суворих стін
Німу розмову з ним суворий хтось провадить.

Ще хвиля — підступом царицю пишну вкрадуть,
І встануть вояки на поклик як один,
З орлиним клекотом, — і в згарищах руїн
Тіла подоланих і коні будуть падать.

В Агамеменоновім золоченім шатрі
Вожді посходяться. Їх голови старі
На голови богів у правім гніві схожі.

Кому ж судилося підняти вбивчий лук
На того, хто питво на вквітчаному ложі
П’є із Гелениних рожевоперстих рук?



Максим Рильський
Запахла осінь в’ялим тютюном…


Запахла осінь в’ялим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом, —
І свіжі айстри над піском рум’яним
Зорюють за одчиненим вікном.

У травах коник, як зелений гном,
На скрипку грає. І пощо ж весна нам,
Коли ми тихі та дозрілі станем
І вкриє мудрість голову сріблом?

Бери сакви, і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь
На взліссях, де медово спіють дині!

Учися чистоти і простоти
І, стоптуючи килим золотий,
Забудь про вежі темної гордині.



Максим Рильський
Срібний сонет

М.Алексеєву


Посріблені ліси окуталися тінню,
А небосхил горить і віти золотить.
Виходжу я на шлях — на смугу ясно синю, —
І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить.

У цьому ж лісі я пив самоту осінню,
Тут весну цілував під шелест верховіть,
Тут літом пропливли ледачі дні незмінні, —
Тепер сюди прийшов мороза я зустріть.

Цей вечір, замкнений в холодному спокої,
Ясний, докінчений нагадує сонет,
Сонет краси гаїв і тиші зимової.

Зі сніжних рим дзвінких його зложив поет,
Чий силует на тлі блакиті неземної
Для тих, хто молиться, є божий силует.

Категория: Вірші | Добавил: Яло (22.11.2014)
Просмотров: 1416 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2024
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz