Творчість Миколи Хвильового - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:28
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 8
Гостей: 8
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Творчість Миколи Хвильового

Вірші Миколи Хвильового мало відомі школярам. Але його творчість не менш цікава та багатогранна ніж у інших класиків української літератури.
Пропонуємо Вам ознайомитись з деякими з творінь цього талановитого поета.



У полі голосить мати…

У полі голосить мати,
Така худенька мати в зморшках,
А на душі у неї волохато,
І одцвітають синьоокі волошки.

Дивиться на шляхи жахні —
Завели її сина Олелька…
Ой ви заводи й шахти,
Буду я з вами без веселки.

Які ж то, які ж то тайни
Крають матірне серце,
І коли ж її син розтане,
Як голубка, що у височині в’ється?

Не розуміє матуся, що се,
Коли рух до офіри прийде,
І голосить, худенька, голосить,
Як той старець-вигнанець Овідій.



Увечері проходжу по майданах...

Увечері проходжу по майданах
і гамір залишаю позаді.
І слухаю (за містом, на горі),
як шелестить трава
і коні хвиль басують
на за?водях ріки
мовчазної.
І от —
тривога, коні, зойк
чаїний,
і бунтом пахне баговиння.
У золотих обіймах сонця
я бачу марево примар.
А там, за хуторами,
вітри і гони
(бій! тромбони!),
гудуть тривожно телефони
і серце так холоне…
Й курить, і гонить
в безвість…
…Увечері я чую,
як шелестить
трава.




Я із жовтоблакиття перший…

Я із жовтоблакиття перший
На фабричний димар зліз.
Журавлиних пісень моїх верші
По цехах розставляю — скрізь.

Годувала мачуха-недоля,
Збайстрював мене батько-кукіль…
І до тебе, матусенько рідна,
Моя крице, прийшов звідтіль…

Низесеньке тобі вітання
І уст моїх вишневий смак…
Нових хвилин підняв медяник,
І з ним — вперед.

По великих шляхах, по майданах,
На бруку міцнім і гулкім,
Ніби з огнищем на Купала Івана,
Я з ним.

Біля мене метушаться, труться
Скалки від розбитої пляшки,
І співають теж революції,
Зітхаючи у минуле важко.

Тільки ще у кізячім царстві
Під вівсяних ланів лепетень,
Догоряючи хвилясто,
В домовину веснянка бреде.

Зі святами тобі упокій,
Я кохав і тебе, як зірчанку,
Повивав пелюшками мрій
Життєздібності ранком.

Бачу розпач і плач дерев,
Коли росник до тебе підходить,
Та даремно, вже сонце оре
Цілину на інакші горо?ди.

Не розчеше чорний пар
Борона мойого натхнення,
Не піду я блукать по степах
І ловити струмки-теревені.

Ох ти, сонце, блискучий кране,
І у нас верещить у заводі,
Тільки має чорний жупан
І по-іншому котить.

Так співай же, сурмо, в цех —
Я із жовтоблакиття перший,
Уловись, синєблузе лице,
У мою журавлиную вершу.



Мліти в полум’ї вік, без кінця…

Мліти в полум’ї вік, без кінця
По машинах очима плигать,
Верещать, як мале порося,
Все полапать, пізнать.

У обіймах гартованих днів
Розправляти залізні м’язи?,
Повну діжку червоних огнів
По шляхах і по стежках носить.

В краєвидах сичать, шелестіть
І сягати відважно вперед.
Шлаків золотом світ запалить,
У повітрі хапаючи мед.

О життя, громострільний коваль,
І ти, кузня — земля громовиць,
Я, ваш син, — хуртовина і сталь,
Ваша міць.




Народна пісня

Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.

А у лісі реготом
лісовик
прокидає шелести
і жахи.

Ой як хочеться, хочеться
взяти скарб —
ті червінці-блискавки
під дубком.

В позолоту кралею
уквітчать
це життя сучаснеє,
що скиглить.

Ой зацвіла папороть,
зацвіла.
Та не в казці жити нам,
а в борні!.



Моя золота береза…

Моя золота береза
зажурно дивиться в вогку імлу.
О, де ви, де ви, зелені плеса
моїх розпорошених дум?

Вчора доходив до тропіка
і в палкучих просторах запалював душу,
а сьогодні я, кучерявий хлопчик,
до льодового океану рушив.

Собакою буду верещати,
ніби гицель мене в неминучі обценьки.
Я пручатимусь — не хочу за грати,
не хочу!

Піду я у робітничий квартал,
заховаю там склизький сум…
Ах, яку я важку вагу
біля золотої берези несу!.




На кучугурах минулого…

На кучугурах минулого
Повстав спогад — сонячний промінь,
Задзвенів крик у повітрі фістулою,
І похмурились золоті брови.

То не крики я чую, а зойк…
Ах, лани, зблідлі до смерті!
Серце плигає раненою козою,—
Осінь.

 

Категория: Вірші | Добавил: Яло (09.12.2015)
Просмотров: 194 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz