Сонети Івана Франка - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:25
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Сонети Івана Франка

Сонети Івана Франка змістовні та наповнені душею. Прочитайте - не пожалкуєте!



«Жіноче серце! Чи ти лід студений…»

Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!
Ти океан: маниш і потопляєш;
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.



«В снах юності так сквапно ми шукаєм…»

В снах юності так сквапно ми шукаєм
Прямих стежок і молодим умом
Так просто, гарно вік свій укладаєм,
Так чесно, сміло боремось зо злом…
А втім в життя, мов в п’яних стиск, вступаєм:
Сей відси штовхне, відти той часом;
Сяк-так в’ємось, удари обминаєм,
Ба й других пнем самі набік плечом.
Оглянемось – і де наш замір дівся!
Жизнь наша, наче манівці, блудна –
Ще щастя, сли вокруг ти не вертівся.
Будь, мов та хвиля! Хоч грізна й мутна,
Та де вал верг ї – там по ній осівся
Осад новий, живий – земля плідна.



Сікстинська Мадонна

Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя – не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.



«Ось спить дитя, невинний ангел чистий…»

Ось спить дитя, невинний ангел чистий.
Смієсь у сні – се ангел з ним іграє…
Сплакне у сні – се ангел, в облак млистий
Розплившися, манить його й щезає.
І сон отсей нестертий, віковистий
В душі його по собі слід лишає:
З дитячих снів той ангел променистий
Раз в раз бажання, тугу в нім збуджає.
Рвесь молодець від батька і від мами
Чогось шукати десь в чужій чужині,
А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!»
Любві, надії він спішить стежками,
Там плід здобуде, тут лиш квіти зв’ялі,
А ангел з далі кличе: «Далі! Далі!»



«І довелось мені за се страждати!..»

І довелось мені за се страждати!
Де лиш любві правдивої шукав я,
Усе за неї був готов віддати, –
Те саме все безсилля зустрічав я:
То вбране в гордощів холодні шмати,
То в слів цукрових стрій конвенціональний
В мрій, сліз, зітхання плащ сентиментальний,
Та в бій життя зовсім незгоже стати.
Лиш де я не шукав її, де навіть
І зло чинив, щоб стать її негідним,
Там я найшов її. Отим-то травить
Мене подвійне горе жалом мідним:
Те зло, що своїм прогріхом вважаю.
І те добро, що без заслуги маю.



«Колись в сонетах Данте і Петрарка…»

Колись в сонетах Данте і Петрарка,
Шекспір і Спенсер красоту співали,
В форму майстерну, мов різьблена чарка,
Свою любов, мов шум-вино, вливали.
Ту чарку німці в меч перекували,
Коли знялась патріотична сварка;
«Панцирний» їх сонет, як капрал, гарка,
Лиш краску крові любить і блиск стали.
Нам, хліборобам, що з мечем почати?
Прийдесь нову зробити перекову:
Патріотичний меч перекувати
На плуг – обліг будущини орати,
На серп, щоб жито жать, життя основу,
На вили – чистить стайню Авгійову.



«Смішний сей світ!»

Смішний сей світ! Смішніший ще поет,
Що все в нім хоче серіозно брати,
Що в тій погоні до незвісних мет
Розумну думку рад би відшукати.
Смішний сей світ! В нім правом – дикий гнет,
А чесна праця в перегнилі шмати
Вкриваєсь, а коб мала лиш відмет
З страв дармоїдів, щоб живіт запхати,
То мала б доста для потреби свої!
Смішний сей світ! Неробів горсть мала
Себе вважає світом, паном всьої
Землі і ціллю всього, що на світі!
Смішний поет, що хтів би, окрім зла,
В тім світі правди й розуму глядіти.



«Сонети – се раби…»

Сонети – се раби. У форми пута
Свобідна думка в них тремтить закута,
Примірена, як міряють рекрута,
І в уніформ так, як рекрут, упхнута.
Сонети – се пани. В них мисль від роду
Приглушено для форм; вони вигоду,
Пожиток кинуть, щоб ловити моду:
Се гарний цвіт, що не приносить плоду
Раби й пани! Екстреми ся стрічають.
Несмілі ще їх погляди, їх речі,
Бо свої сили ще раби не знають.
«Простуйся! В ряд!» Хлоп в хлопа, плечі в плечі
Гнеть стануть, свідомі одної мети,
Живі, грізні, огромнії сонети…

Категория: Вірші | Добавил: Яло (06.02.2015)
Просмотров: 597 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz