Леся Українка - вірші написані жіночою душею - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Понедельник, 05.12.2016, 17:31
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Леся Українка - вірші написані жіночою душею

Леся Українка - видатна українська поетеса, але не тільки... По-перше вона жінка й серце її наповнене жіночними, душевними думками, тому й вірші її неможливо забути, хоч раз прочитавши.



Леся Українка ВІРШІ

Горить моє серце, його запалила
Гарячая іскра палкого жалю.
Чому ж я не плачу? Рясними сльозами
Чому я страшного вогню не заллю?

Душа моя плаче, душа моя рветься,
Та сльози не ринуть потоком буйним,
Мені до очей не доходять ті сльози,
Бо сушить їх туга вогнем запальним.

Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.




Знов весна, і знов надії
В серці хворім оживають,
Знов мене колишуть мрії,
Сни про щастя навівають.

Весно красна! Любі мрії!
Сни мої щасливі!
Я люблю вас, хоч і знаю,
Що ви всі зрадливі…




Якщо прийде журба, то не думай її
Рознести у веселощах бучних
За столом, де веселії друзі твої
П’ють-гуляють при покликах гучних.

Ти не йди в пишний дім, де музика бринить,
Де танцюють веселії пари, —
Там ще гірше серденько тобі заболить,
Чоло вкриють ще тяжчії хмари.

І в людську течію ти не важся іти,
Де юрба стоголова, як море,
Йде, хвилює, шумить, — в ній поринеш і ти,
Не розійдеться ж там твоє горе.

Краще йди в темний гай, у зелений розмай
Або в поле, де вітер гуляє,
На дозвіллі із лихом собі розмовляй,
Може, там його вітром розмає.

Або пісню утни голосну, не смутну,
Щоб, мовляв, засміялося лихо,
Проженеш тоді, певне, потвору страшну,
І на серденьку знов стане тихо…




Я блукав колись по ріднім краю
Раю.
І шукав на сім земнім надолі
Долі.
Приблудився під стріхату
Хату.
Там дівчину стрів я винозірку
Зірку.
Промінь ясний ті дівочі
Очі.
Подала мені пом'яту
М'яту.
І на тій моїй пригоді
Годі.




Єсть у мене одна
Розпачлива, сумна,
Одинокая зірка ясная;
Сеї ж ночі дарма
Її кличу, — нема!
Я стою у журбі самотная.
І шукаю вгорі
Я тієї зорі:
“Ох, зійди, моя зірко лагідна?”
Але зорі мені
Шлють проміння сумні:
“Не шукай її, дівчино бідна!”




В МАГАЗИНІ КВІТОК

В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода,
Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.

І ледве струмки задзвеніли співочі,
Пташки заспівали дрібні, —
Вчувались дівчині веснянки дівочі,
Ввижались діброви рідні.

І ледве натуру зо сну зимового
Збудив поцілунок весни, —
Дівчина запрагнула рясту дрібного,
Їй проліски снились ясні.

Тепер вона тут, в сій розкішній світлиці..
Ох, що се так серце стиска?
Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка!

В теплиці між квітами скрізь походжає
Гурток панночок і панів.
Дівчина кругом погляда, уважає,
І погляд її посмутнів.

Всі квіти розкішні… Дівчина зітхнула.
“Чим можу панянці служить?..” —
Зненацька чийсь голос дівчина почула, —
То крамар паничик біжить.

“Чи є в сій теплиці веснянії квіти?”
Питає дівчина його.
“Аякже! є різні, — чим маю служити?
Тут можна набути всього:

Ось є гіацинти, нарциси і рожі,
Азалії є запашні,
Конвалії свіжі, фіалочки гожі…” —
“Ні, пролісків треба мені!..”

Здивовано глянув панич; зашарілось
Дівчини обличчя бліде.
“То панночці пролісків простих схотілось?
Їх в місті немає ніде!

Тут тільки садові квітки”. — “Дуже шкода”.
І вийшла дівчина смутна.
“Тут міські розкоші! Тут міська вигода!”
Вертає додому сумна.

Зустрілась їй жінка, на плечах похилих
Несе щось, убога така.
“Чи купите, панночко, пролісків білих?” —
Тремтить із квітками рука.

“Звичайно! А звідки, я вас попитаю,
Взяли ви сі квіти свої?” —
“Та сила ж квіток тепер всюди по гаю!
Се тут…” Та не чула її

Дівчина. Згадала околиці рідні:
Скрізь квіти, ряст, ясна роса…
На проліски білі, на квіти лагідні
Скотилася тихо сльоза…




Нічка тиха і темна була.

Я стояла, мій друже, з тобою;
Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була.

Вітер сумно зітхав у саду.

Ти співав, я мовчазна сиділа,
Пісня в серці у мене бриніла;

Вітер сумно зітхав у саду…

Спалахнула далека зірниця,

Ох, яка мене туга взяла!
Серце гострим ножем пройняла…

Спалахнула далека зірниця…


Категория: Вірші | Добавил: Яло (13.03.2015)
Просмотров: 511 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz