Красиві почуття в віршах Дмитра Пвличка - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:23
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Красиві почуття в віршах Дмитра Пвличка

Як мало зараз щирих почуттів! Вірші Дмитра Павличка сповнені красивою та рідкістною щирістю. Читаймо та насолоджуємось.



“Найдовша з усіх доріг…”

Найдовша з усіх доріг –
Дорога твого приходу.
Найбільша з усіх таємниць –
Таємниця твого обличчя.

Ми прощаємося на день,
Ніби розходимось на віки.
І твій слід на моєму серці
Поглиблюють кожні очі.



“Горить суницями поляна…”

Горить суницями поляна,
Як запаска. Гуде бджола
І так літає, наче п’яна
Від запахущості й тепла.

Сховавшись у гілля зелене,
Чекаю на своє дівча.
Воно вже йде, вже серце з мене
Виймає, як гніздо з куща.



“Дівчино, дівчино, де твої крильця…”

Дівчино, дівчино, де твої крильця?
Небо весняне в сяйві іскриться.
Чи не пора нам летіти, маленька,
В ярій пшениці шукати гнізденька?

Буде в колоссі воно, як у сонці,
Буде гойдаться в моїй колисоньці,
Я ж над тобою спинюся в блакиті,
Співи свої розпочну дзвонковиті.

Всі літаки, всі літаючі блюдця,
Всі вертольоти круг мене зберуться.
– Слухайте, – скажуть залізні і ниці, –
Жайвір співає для жайворониці!



“Це неправда, що ми помрем!…”

Це неправда, що ми помрем!
Ти – земля, а я – твій сівач.
Плуг іде – під його тягарем
Ти возрадуйся і не плач.

Сокруши свою душу тверду
Пестотливою зливою втіх.
Я ж і сам, як зернина, впаду
Поміж скибами гонів твоїх.

Ми небес глибину збагнем,
Вище зір піднесем колоски.
Ми пшениці незгасним вогнем
Пролітатимем крізь віки.



“Мріє, наче сніг здалека…”

Мріє, наче сніг здалека,
Ночі літньої блакить.
З ватри голуба смерека
Виростає і шумить.

На пахучім сріблі сіна
Чарка любощів терпка.
Дико блиснули коліна,
Як зіниці хижака.

Покотилася крисаня,
Як зоря з небесних бань,
Сивіє сльоза кохання,
Ніби попеліє грань.

Об’їдають коні чалі
Місяць, наче сніп вівса.
В давній золотій печалі
Лебедіють небеса.



“Заснути так бодай на волосок…”

Заснути так бодай на волосок,
Щоб зорі сивини мені не ткали,
Щоб сни мої неквапно протікали
Між пальцями твоїми, як пісок.

Заснути так під золотим крилом
Коси твоєї, щоб у сновидінні
Хрестатих танків не з’являлись тіні,
Що йшли крізь наші села напролом.

Заснути так, щоб не почути в сні
Таємних землетрусів і розпуки,
Яку несуть пісні та мужні руки,
Обрубані катами на струні.

Заснути так під подихом руки
Твоєї полохливої й легкої,
Щоб у моєму сні, немов левкої,
Світили думи і материки.

Заснути так, щоб колисання мрій
Повільно оберталося в каміння,
Та втім, немов на поклики сумління,
Збудитися на тихий голос твій!



“Дівочих непорочних ліній…”

Дівочих непорочних ліній
Довершеність – літак і лук.
Вона прийшла у день осінній,
Вся повна чародійних мук.

На грудях, на стрункому лоні
Одежу тихо розпина.
Неначе куля на долоні,
Лежить прекрасна і страшна.

 

Категория: Вірші | Добавил: Яло (13.04.2015)
Просмотров: 280 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz