Казки на ніч для дітей - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Четверг, 08.12.2016, 14:49
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Казки на ніч для дітей

Українські народні казочки дуже цікаві та повчальні. Якщо читати діточкам на ніч ці цікаві історіі, то вони звикають до добра та справедливості.

 


Як вовк та заєць покумалися

То раз вовк ся з зайцем покумав. Приятелі були. Але якось ся так трафило, що вовк пару день не міг нічого вполювати, голоден такий, що аж зубами дзвонить. Прибіг він до кума, ніби то до зайця, та й каже:
— Ну, куме, що було межи нами, то було, але тепер прощайся з світом, бо я тя мушу з’їсти.
А заєць каже:
— Ей, куме, та ти видиш, який я малий! Чим ти ся на мні наїш? Ліпше ходи зо мнов, я тобі покажу; на толоці кобила пасеться, то ти її дістань, то будеш мав що їсти.
Вовк каже:
— Добре, веди.
Прийшли вни на толоку, видять, пасеться кобила, а обротянка ся за нев по землі волочить.
— Ото добре! — каже заєць. — Слухай, куме, я тобі поможу тоту кобилу ззімати. Я піду наперед, хоплю за обротянку, а ти тогди надбіжи, я ти обротянку засилю на шию, то вже нам кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лиш добре потягни соб, то вна піде за тобов аж у ліс, а там її вже си спокійно заріжеш.
— Добре, — каже вовк.
Пішов заєць. Кобила ся його не боїть. Взяв за обротянку за конець, зав’язав кульку, моргнув на вовка, той прискочив із-за корча, заєць му заверг сильку на шию, а сам в ноги. Ей, як кобила звітрила вовка, як запищить не своїм голосом, як ся оберне задом до вовка, як не зачне хвицькати! А вовк як увидів задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже му й кобила не мила, вже би ся всього відрік, ба, коли бо дідча обротянка на шиї зав’язана. А кобила як січе ногами, так січе, так, що вовк уже й о світі не тямить. А заєць стоїть за корчом, дивиться на тоту роботу та й кричить вовкові:
— Та бо соб, куме, соб бери! Чому так не робиш, як я ти казав?
Як кобила вчула той крик, гадала, що то другий вовк, як ся не пустить втікати, а вовк на обротянці за нев ся тягне. Що він ся де гепне о камінь або о пеньок, то вна гадає, що він хоче на ню скакати, та й ще дужче біжить. Так з вовком аж у село забігла, просто до стайні.
Господар ся дивить: що за неволя? Ци кобила теля вродила, ци що? Приходить ближче, а то вовк за шию на обротянці зав’язаний; не знати вже, ци був небіжчик, ци аж там му кінця доїхали. Досить, що відтогді вже вовки ніколи зайця в куми не просять.

Хитрий заєць

Вийшов чоловік на поле, дивиться, а то сидить заєць. Він зайшов його потихо та й того зайця злапав. Приніс додому та й острить ніж. А заєць каже:
— На кого ти той ножик остриш?
— На тебе, буду тебе різати.
А заєць тогди каже:
— Знаєш що, годуй мене, понесеш мене на ярмарок та й озьмеш добрі гроші.
А чоловік каже:
— Добре ти мені кажеш. Но, — каже, — то я уже тебе різати не буду.
Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця:
— Но, вже підем на ярмарок.
Заєць тогди каже до того чоловіка:
— Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести.
Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже:
— Що ти там несеш в міху?
А той каже:
— Несу поштаря.
— Та, — каже, — що би ти за того хотів поштаря?
— Даш, — каже, — сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі.
Той чоловік дав тому сотку.
— Гай, — каже тей, — на тобі сего поштаря.
Той каже:
— А в що я його покладу?
— Ти, — каже, — маєш торбину з хлібом, озьми, хліб викини, а того поштаря там запхаєш.
А той узяв та й так зробив. Той бере та й вертається назад додому.
Вийшов він за місто, а заєць каже:
— Озьми, мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти.
Той чоловік каже:
— А як ти де втечеш? Каже:
— Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата.
— Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошеночку з грішми, аби-с був знашний.
Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.
Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки:
— Ци не був тут поштар?
А жінка каже:
— Я тут не виділа жодного поштаря.
Він каже до жінки:
— Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошеночком прив’язав до него з грішми.
Жінка каже до чоловіка:
— Йди, може він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти.
Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Чоловік приходить додому та й каже до жінки:
— Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми.


Сніжниця

Були собі дід та баба бездітні. У піст сніг м’який, діти баби катали із снігу. Дід і каже бабі:
— Ходім і ми, скатаємо бабу собі.
Баба й каже:
— Нащо тобі баба? Баба у тебе є, а коли так, то скатаємо собі дитину.
— Ну, ходім скатаємо. Якщо дитину, то й дитину.
Пішли і давай дитину катати. Скатали. І давай дитині ніжки робити, і ручки, голову, вуха, рот — усе поробили. І як зробили вони цю дитину, стала шкура дитяча обтягатися, стала вона личком ворочати. Дід та баба радіють:
— Ось у нас буде дитинка, вже, слава богу, рухається.
Через час стала дитинка ходити і балакати. Дівчинка. І дав дід ім’я — Сніжниця. Живе вона, росте щохвилі. За п’ятнадцять день стало півдівки, і проворна така, зве діда дідом, а бабу бабою. Вони нею утішаються. І біла вона як сніг. І волосся, і лице так, як папір, білі. Сусідні дівчата познайомилися і бігають до неї гуляти, і вона бігає до них.
Після великодних свят, як сонце пішло вище, потепліло, так Сніжниця все у холодок ховається. І дожила вона до Купала. Наплели дівчата вінків, і наклали вогнище у березі, і просять у діда і баби дозволити Сніжниці стрибать через вогонь. Пустили її, дівчата вінок на неї наділи і повели. Давай тепер стрибати через вогонь і співати:
— Ну, Сніжниця, бери і ти за нами.
Розігналася Сніжниця за ними і як збігла на вогонь, так тільки і бачили її. Вона там і розтала.
Прийшли дівчата до діда і до баби і кажуть, що бозна-де їх Сніжниця і ділася. Вони і кажуть:
— Вона із снігу виросла, то як на вогонь наскочила, так і розтанула. Якби ви, дівчата, не просили б у нас її, то ще б жила. Ми б поутішалися, а тепер через вас вона і розтала.
Так дід і баба як були самі, так і зостались.

 

 

Категория: Вірші | Добавил: Яло (31.07.2015)
Просмотров: 807 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz