Юрій Тарнавський вірші - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Понедельник, 05.12.2016, 17:29
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 8
Гостей: 8
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Юрій Тарнавський вірші

Вірші Тарнавського Юрія для перегляду розміщені нижче. Приємного читання!



Україна

Не степами і не горами
простяглася твоя географія —
на півкулях мільйонів сердець
і крізь невидимі простори пісень.

Не створила тебе історія,
а туга за твоєю красою.
Ти народилася в душах, як поезія,
і твоє поняття звучить, як метафора.

— Країно зі стогонів і молитов,
важливий продуценте смерти,
недаром своєю формою
нагадуєш розжоване серце.



Жінка іде в сад

Жінка іде в сад,
Бере з собою руки,
приладдя, подібне до своїх кінцівок,
торкається скель, які
минає, немов з кущів,
струшує з них краплі,
неподільні, як непаристі числа,
зачіпляється частинами тіла
кущів, блискучих від дощу,
як скелі, з гострими боками, що не гнуться,
грунт сягає її легенів,
і вона забуває, що мусить дихати.

Вона заглядає під власну тінь,
розхиляє очі, як кущики трави,
квіти, як кров, капають
з її чола чи пальців,
і вона не бачить, як її тулуб
падає в той час
у білу яму неба,
що над нею.



Вісім очей

Вісім очей,
я маю
вісім
очей –
одні очі,
щоб бачити
мою шкіру,
що жде повороту
твоєї
із пасовиськ
туману,
другі очі,
щоб бачити
мої пальці,
що шукають
своєї батьківщини
в твоїх устах,
треті очі,
щоб бачити
мій віддих,
що жде
своїх контурів
на теплих рогах
твоєї шиї,
і п’ять очей,
щоб бачити
твоє обличчя,
що заслоняє
чотири
сторони
світу!

…І всі
вісім очей,
щоб ними
плакати,
коли від мене
відходиш!



Птах сидить на гілці

Сидить птах на
гілці, на дереві,
що розгалужується від
його ніг, притискає
кольорову голову до
ока, великого й прозорого,
як вікно, розсуває
пір’я, немов важкі
портьєри, чує, як
від хвилювання б’ється у
грудях серце.

На другім боці лежить
світ, поділений на дерева,
траву, каміння, дії
з’являються між і
перед ними, як діти,
перебігають з місця
на місце, ховаються, немов
справді вірять, що
їх не видно.



Антиукраїна

На поверхні хортиць, запалі, як щоки,
виходять ті, що залишилися з запорожців,
одягнені в модерні шаровари піжам
і з мовою, знищеною Рязанню, як хемікалією.

Деякі стараються закрити свою совість

вишивками, які до цього замалі,

інші прикривають її бандурами, як наготу

фіговими листками,

і всі, говорячи, вживають то тут, то там слова

“борщ” і “вареники”,

ніби вірячи в забобон, що вони магічні.

Країно дач дядьків Томів,
де багато нагоди для шлунків робити карієри,
як при зіткненню антиречовини з речовиною,
відбудеться страшний вибух, коли ти стрінешся

з Україною!



Старий король

На троні
зі своїх костей,
що скриплять,
і з власної
розхитаної
тіні
він сидить
у короні
з мух
на лисій
голові,
і сльози
з вапна
та синьої
фарби
течуть
по його
щоках.
Замість берла,
він тримає
свій вказівний
палець,
замість держави,
чашку
свого холодного
коліна.
Він одягнений
тільки в голі
стіни,
взутий
тільки
в запилені
долівки!
Він панує
тільки над бактеріями
у своїм роті,
наводить
ляк
тільки у власнім
серці!

Які страшні
думки
він думає!
Як далеко
він зайшов
від свого початку
і кохання!



Болить голова

Болить голова, як
книжка лежить на столі, як
дерево стола тримає на
собі цю книжку, як очі
дивляться з одної сторони
обличчя на світ, у
якім стіл і книжка тривають, як
біль голови.

Недалеко знаходиться
місце, де можуть
боліти серце і зуби, і
очі тримаються купи в
однім куті, де мало
хто заглядає, і де, побіч, на
щоках, лежать руки, схрещені, як
засушені квіти.

Категория: Вірші | Добавил: Яло (28.01.2015)
Просмотров: 341 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz