Четверг, 28.03.2024, 18:15
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Інтимна лірика відомих українських поетів

Інтимна лірика, написана найвідомішими митцями України, сповнена особливим шармом та натхненням. Про ці вірші не треба багато говорити - їх треба читати або слухати.



Леся Українка

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію...

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй...
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.



Павло Тичина

НА СВІТАННЮ


Із води, із океана
там вона далеко вийшла.
І такеє в неї видно —
одірватися не можу.

Підняла вона коліно —
щоб на камінь стати вище.
І такеє в неї видно —
одірватися не можу.

Мову пісні Калевалі,
вітер в лоно їй повіяв,
зарожевив знизу перса,
почорнив оте, що видно.

І лягла вона розкрито,
головою десь за море.
В небо промені – коліна
божевільно ще дівочі.

І настала ніби тиша,
ніби злотне плюскотіня.
Зараз, зараз я побачу,
як рождатиметься сонце.



Іван Франко

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!



Леся Українка

...Я не кохала? Ні, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання - як вода - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає, мов камінь. От моє кохання!
А те твоє - солом'яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелиться. Зостріне іскру,
згорить, не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізними дощами каяття...
("Лісова пісня")



Павло Тичина

ПЛЯЖ


З гори вона збігла і гола лягла, —
не знає, не знає, не знає чому —
Жагуче коліна сумні розвела
і сонце приймає, як мужа.

Такі хвилеводи, така ряботінь, —
здається, здається, здається, от-от! —
тінь — та й немає, самії сліди:
риба дугою-стрілою з води…

Невже це було колись: банда… пожар…
Її ґвалтували і кинули в жар…
Які ще раби ми, які ще раби!
Море, о море, ти полюби.

О як вона вирвалась. кинулась в бір, —
і бігла, і бігла. і бігла, — о жах! —
Куди не погляне — оскалений звір.
і небо у чорних кривавих слідах…

Був мертвий і дикий і проклятий час,
як десь вона впала вночі у траву.
тепер вже не знаю ні націй, ні рас:
свободу людей своїм богом зову!

І буду боротись. і буду іти
в новії нерабські незнані світи.
Які ще раби. які ще раби!
Море, о море, ти полюби.

Та море хвилює, та море будує:
в нім стільки проклятих отих надбудов —
Любов моя чиста, любов незгасна,
невчасна, сучасна, прекрасна любов!



Леся Українка

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слова,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію...

Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.

Якби я всіми барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б пророчистії руки,
чого домовить не здолали гуки.
І знав би ти, що є в душі моїй...
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.



Павло Тичина

— Зоставайся, ніч настала,
Все в тумані-молоці, —
Спать мене поклала Тала
На дівочій на руці.
Щось питає, обіймає.
Чисте, біле, молоде…
І світає й не світає,
Тільки ранок не іде.
Ой ти ранку, любий сонку,
Треті півні голосні!
Взяв дівчину беззаконку
На двадцятій весні.
Встала Тала в білій льолі:
— Ну, приходь же, жду вночі. —
За вікном шумлять тополі,
Журавлині ключі…

Категория: Вірші | Добавил: Яло (05.07.2015)
Просмотров: 1417 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2024
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz