Інтимна лірика в віршах Дмитра Павличка - Вірші - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Вторник, 06.12.2016, 03:52
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Вірші

Інтимна лірика в віршах Дмитра Павличка

В віршах Дмитра Павличка багато віршів інтимної лірики. Бажаємо приємного читання



Між персами твоїми – жолобок,
Задолина життя і пропадання,
Туди, немов нитки в один клубок,
Збігаються мої думки й жадання.
Там погляд мій свої стежки снує,
Вникаючи крізь блузу і сорочку,
Зникає дивно там єство моє,
Мов крапля на вишневому листочку.
Та ні, я виникаю із води,
Мов рятувальна виспа в океані.
І починаються мої важкі труди
Між горами на тій святій поляні.
На мене сходить воля звідтіля,
Де є одна гора, а поруч – друга.
І твої груди тверднуть, як земля,
Яка, немов рятунку, прагне плуга.
Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.
Я там стояв би цілу ніч,
Щоб знову бачити, як вранці
Злітає сон із твоїх віч,
І ти встаєш в прозорій тканці.
Та я не знаю… Не дано,
Бо ми з тобою не знайомі,
Та чом же те твоє вікно
Горить в космічному огромі?
Коли дивлюсь на небеса,
Я те вікно щоночі бачу,
І сходить золота краса
В мою фантазію чортячу.




Я буду витрачати
Здоров’я і талант,
Я буду все втрачати
За твій маленький грант –
За скинуту запаску,
Що я за нею чах,
За ледь примітну ласку
В твоїх сумних очах,
За лона орхідею,
За ноги, що стають
За спиною моєю
Крильми – і в світ несуть.




Спідниця, втята на півслові,
Неначе тятива туга,
І ліфчика дзвінки шовкові,
Де схована грудей жага,
І погляд, що шукає цілі,
Брат ятагана й батога,
І зуби, як сніжинки, білі,
І млосна на устах юга…
І я хмелію. Та не дуже,
Кажу собі – це не вона!
Це так із мене жарти струже
І вже невперше – сатана!
Борюсь! А після перемоги,
Як лежемо вже ледь живі,
Намацую маленькі роги
Під косами на голові.




Твої груди, наче свічі,
Палахтять.
Дві долоні чоловічі
Вже горять.
То горять мої долоні,
І на грудях, і на лоні –
Пальців сто – не п’ять!
Може, я золотою стану
І впаду.
Саме біля твого стану
В грань руду.
Ти – моє святе кострище,
То ж бери мене ще ближче
В пломінь молоду.
Закричи з жалю до мене
Люто й зло,
Щоб моє життя натхненне
Ще жило,
Щоб виймав я – ти ж горіла! –
Біль солодкий з твого тіла,
Як бджоли жало.




Мені твоїх поцілунків
Вовік не буде доста,
Тож підпливай до мене,
Сирено злотохвоста.
Я маю трохи дивні,
Та все ж чудові клешні,
Вони тебе зігріють,
Як почуття справдешні.
Я – напіврак – це гірко! –
А ти – напіврибина.
Ти плаваєш, як сонце,
Чи, як зоря глибинна.
Ах, твої пишні перса,
Соски, неначе вишні,
І плавники, мов крила,
І порухи розкішні.
Я тут, на дні, я близько,
Прибитий глибиною,
Змахни хвостом, дай руку,
Побудь хоч мить зі мною!




У дверях на летовищі стояла,
Перевіряла авіаквитки,
Аеродинамічні ноги мала,
Литки в польоті, наче літаки.
Вони летіли під спідничку – вгору,
Поблискуючи золотом панчіх,
Вогнем торкались до мойого зору,
І непощадно кликали на гріх.
Здалось, що там палає поміж ними
(Де людський зір боїться підійти)
Рудий вогонь із крилами рудими,
Мов янгол у глибинах темноти.
Там кучеряві іскри б’ють з волосся
Якогось дивовижного єства,
І ноги ті ідуть навперекосся,
Де янгола вогненна голова
Так дивно поміж ними помістилась…
Я полетів, а в літаку мені
Та дівчина, неначе в сні, з’явилась
У круглому небесному вікні.




Злітає сукня і сорочка,
Злітає ліфчик, як мотиль…
І сиплеться із колосочка
Зерно божественних зусиль.
Зерно таємного творіння,
Що з божої руки зросло,
Що в ньому сховане коріння
Й нового колоска стебло.
Візьми собі, моя богине,
І передай за даль століть
Душі моєї всі клітини,
А плоті – лиш єдину кліть
.



Коли на кримському базарі
Тебе запродали в гарем,
Ти виплакала очі карі,
І в світ пішла з поводирем.
Воліла нипати сліпою
І жебрати біля церков,
Ніж мав би тішити тобою
Султан свою студену кров.
А нині ти сама в Стамбулі,
Навикла вже до поганьби,
Купця шукаєш на поснулі
Грудей твоїх черстві хліби.
Та я тебе не проклинаю
І непорочності не вчу,
Я тільки сліпну од одчаю,
Бо ти стоїш як сіль вочу.




Обніми мене руками,
Пригорни мене крильми,
Вкрий цілунками-листками,
У свій сон мене візьми.
Спи спокійно до світання,
Не тривожся, не будись,
Щоб тривало в сні кохання,
Мов на явині колись.
І вчини, щоб з того мління,
Замлівання, сновиття,
Маревіння, сновидіння,
Не вернувсь я до життя.




На перших мітингах і вічах,
Коли вставали ми з могил,
Була ти в тлумах чоловічих
Без ореола і без крил.
Та я любив тебе зчорнілу,
Затиснуту в мужів юрбі,
І в мислях не святому ділу
Я присягав, а лиш тобі.
Як жінці, матері, дружині,
Як грішниці і божеству
Відповідав я в тій хвилині –
Навіщо на землі живу.
Я пильно стежив за тобою
І чудом не було мені,
Що ти злетіла над юрбою,
Розкривши крила світляні,
Що ти сипнула із намиста
Зірками й стала в небесах,
Як над Почаєвом Пречиста
З державним прапором в руках.




Якщо дивитись в небеса
Вночі, як зір стоїть яса, –
В космічних безмірів величчя,
Зриває там твоя коса,
Твоє чоло, твоє обличчя…
Та я не тішуся твоїм
Небесним образом, богине,
Зійди сюди, зайди в мій дім,
Побудь зі мною дві хвилини,
І те, що я тобі повім,
В твоєму серці не загине.
Я грішник. Я тебе люьлю
За те, що ти, дитя небесне,
Моїх провин ганебну тлю,
Гіркотну трину з кукілю
Ховаєш в своє серце чесне.




Ось я танцюю. Я танцюю.
Тебе я біля себе чую,
Твій подих, лагідний вогонь,
І дотик молодих долонь,
І сукні тихе доторкання,
Грудей незриме підглядання –
Прийми мене, не відсторонь!
Печальні люди, йдіть додому,
Не заважайте молодому –
Бо я танцюю, я живу,
Я світ вдихаю мов траву
Вдихає кінь на пасовищі –
Я чую погляд – о найближчі! –
Неначе рану ножову…


Категория: Вірші | Добавил: Яло (09.12.2014)
Просмотров: 807 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz