Твір роздум на тему війна 1941-1945 року - Твір - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:27
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Твір

Твір роздум на тему війна 1941-1945 року


Твір роздум про велику вітчизняну війну 1941-1945 року
Через її подвір’я котилася війна, жінка здригалася ра­зом із землею й відчувала — ще один вибух, ще струс, її пригорне навік у схованці. Так тривало не знати скільки, й коли настала тиша, жінка вилізла з півзасипаного льоху, вся в глині, замісто одежі—шмаття, наче це з глибини землі оджив мрець. Засліпило сонце. Кицька, яка з нею ря­тувалася, вирвалася з рук, перескочила через свіжу вирву на дворищі, видерлася на зацілілу вишню. Жінка заплю­щила очі й сказала: «Хоч би не злякатися!»

Хата, стара її батьківська хата, була розвалена до призьби. Що могло горіти — погоріло, що не горіло — піч, глиняні стіни, горшки й кочерги — побите, покалічене, зве­дене на ніщо. Тільки млинове коло, яке довгі роки лежало перед порогом, зосталося ціле. ВонО було витерте, вичов­гане поколіннями, котрі жили в хаті, та всіма колгоспни­ками, що переступали поріг господи. Од повітки не зоста­лося й сліду, тільки розкидані шматки глини, пір’я. Кри­ниця обвалилася, цямрини густо посічені кулями, скалка­ми, наче хтось п’яний нівечив їх сокирою. Садок волав до неба поламаними руками, по ньому пройшли танки, затоп­туючи в землю любисток, м’яту, кущ прабабиної калини.
ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ
158 слів




Твір роздум на тему війна "ОДНОПОЛЧАНИ"
Ранньої осені над обпаленим північними вітрами партизанським лісом, над білохатими селами пролітають птахи, у гаях сідають перепочити й помахами сильних крил оббивають з галуззя забагрянене листя.
Вересневого дня на місцях жорстоких боїв за Дніпро зустрілися однополчани. У цивільному вбранні колишні фронтовики стали не схожі на самих себе, ледве пізнавали товаришів по роті зв’язку. За звичкою називали один одного за військовим званням, для себе вони так і залишилися рядовими, сержантами, лейтенантами, генералами.
На лівому березі оглядали зруйновані бліндажі та пообвалювані рови-окопи й дивилися, як тракторні плуги загортають рештки протитанкових ровів. Орачі оповідали, що на колишніх бойовиськах часто вигортали заржавілі гарматні набої, траплялися навіть нещастя.
На вершині могили, вище кам’яної баби, височів біло-мармуровий обеліск. Колишні солдати з непокритими головами зупинилися біля кам’яної плити з викарбувани- ми іменами друзів.
Друзі-однополчани довго ходили по нагрітих за день берегах Дніпра, що з усіх усюд збирає живі джерела до єдиного річища. Вони вірили, що дніпровська вода в серця воїнів вселяє мужність, а дівчат обдаровує небаченою красою; ставали на коліна, полохали метких рибок, зачерпували повні пригорщі й пили народом освячену воду.
Над Дніпром у світло-синьому небі, як і сотні, і тисячі років тому, тяглися на південь журавлині ключі й з людьми та всією землею перегукувалися одвічним "курли-кур- ли”...
С. Чорнобривець.
199 слів.




Твір роздум "Бої за Київ"
Певно, на ціле життя пов’язалася в нього осінь із боями за Київ. Бездонне склепіння ясно-голубого осіннього неба увінчало нежарке сонце й одним однісінька пухка хмарина, яка то рухалась перед сонцем, і сонце ніяк не могло в неї закотитися,— то хмарка пливла за сонцем услід, і сонце ті­кало перед нею щодуху. У західному, східному кутку неба раптом починали схоплюватися часті грона білих ватяних димків, і згодом око стежило за ледве помітною рискою самольота, який кидався вгору, обходив низом, намагаю­чись вибитися з-під прицілів зенітної артилерії. Безперерв­но, наче під землею борсалися заковані вулкани, гула зем­ля, здригалося повітря й одлунювало в високому небі, як у дзвоні. Першого разу Василь Іванович оглядався на Київ, перейшовши Дніпро,— лишався Київ, мов видіння в ясному небі, на горах над Дніпром, і дивився їм услід, і очі міста пропікали гімнастерку на плечах. Вдруге—Василь Івано­вич підповзав по осінній примороженій траві, по піску, по мілкій воді, ламаючи собою крихкий, молоденький льодок, боявся підвести зір на близький правий берег Дніпра — все здавалося, що Києва нема, тільки силуети руїн покажуться на горі. Тихенько тьохкали кулі німецьких снайперів, які стежили за лівим берегом. «Два роки ми чекали цього, то­вариші,— вперед, на Київ!»
Яновський Юрій

Категория: Твір | Добавил: Admin (11.03.2013)
Просмотров: 2604 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz