Народні повчальні казки - Сценарии праздников - Каталог статей - Сайт для школьников и учителей
Среда, 07.12.2016, 17:28
Приветствую Вас Гость | RSS

Сайт для учителей и школьников

Статистика

Онлайн всего: 7
Гостей: 7
Пользователей: 0
Форма входа

Каталог статей

Главная » Статьи » Сценарии праздников

Народні повчальні казки

Народні казки дуже повчальні, наповнені мудрістю років, навіть століть. Читайте дітям різні жанри літератури - вони будуть Вам вдячні за всебічну розвиненість.

 

 

 

Українська народна казка

 

 

ВЕДМІДЬ І ПАВУЧОК


Одного разу після довгої мандрівки по лісу Ведмідь заліз у свій барліг і глибоко заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі лізе Павучок.
— Що це ти собі надумав? По мені, Ведмедеві, лазити?! —роздратовано пробурмотів Ведмідь.
Розсердився на Павучка і хотів був його вбити.
Що міг вдіяти маленький Павучок проти такого велетня?
— Простіть мені, вуйку! Я більше не буду,— почав благати Павучок Ведмедя.— Відпустіть мене, я вам ще в пригоді стану.
— Чим же ти, дрібнота, можеш мені послужити?— здивувався старий Ведмідь.— Яка з тебе поміч?
Але все-таки пожалів маленького і відпустив його.
Через деякий час у ліс прийшли мисливці.
Ходять, блукають у лісній гущавині то в один бік, то в другий, а дичини так і нема. Хотіли вже додому повертатися, але несподівано натрапили на сліди Ведмедя і почали за ним ганятись. Бідний Ведмідь не знав, куди подітися, щоб урятуватись від мисливців. Ось-ось виб’ється із сил, як раптом угледів під величезною скелею яму і скочив туди. Павучок це бачив і одразу про все здогадався. Побіг скоренько до тої ями і швидко обснував її густою павутиною. Потім став чекати, що буде далі. Посидів трохи, аж тут біжать мисливці. Прибігли і стали неподалік від скелі.
— А може, наш бурмило заліз у он ту яму, що під скелею,— сказав один з мисливців.
— Туди він не міг залізти,— озвався другий мисливець.— Хіба ти не бачиш — там повно павутиння. Якби Ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?
— Це правда!— підтвердили інші мисливці.
Постояли, покрутились та й пішли далі шукати.
А старий бурмило сидить собі тихесенько у тій ямі і від страху ні живий ні мертвий. Так налякався, бідолаха, так перепудився, що не смів навіть поворухнутись. І сидів там довго-довго.
А коли вже набридло сидіти, то вирішив визирнути і подивитись, чи нема якої небезпеки.
Лізе Ведмідь з тої ями і очам своїм не вірить — яма посновану густим павутинням, а Павучок гойдається на ній і сміється.
— Бачите, вуйку!— озвався Павучок до Ведмедя.— Якби не моє павутиння, то вас уже давно не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: «Старе добро не забувається».
— Щиро тобі дякую, Павуче, що ти врятував мене від смерті,—відповів зі сльозами на очах старий Ведмідь.
Відтоді Ведмідь ставиться до Павучка з великою повагою і вдячністю.

 

 

Яйце-райце


Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
— Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
— Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
— Ну, я лучче перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птахів, щоб звоювати царицю-мишу, а цариця скликає всіх звірів — і почали війну. Як вийшли в ліс,— то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; або птиця як візьме, літаючи, бити звірів, то вони в нору… Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати.
Коли цариця огляділась ,— аж немає на війні комашні. Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня.
Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір’я коло крил.
На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:
— Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, так звір її й розірве.
А орел бачить, що лихо, сидить на дереві й не злітає. Коли тут іде стрілець, бачить, що орел сидить на дереві, як націлиться на нього.
А орел просить його:
— Не бий мене, голубчику, я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
— Візьми лучче мене та вигодуй; то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще намірився стріляти, утретє; орел знов його почав просити:
— Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе,— я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, зняв з дерева та й несе його додому.
А він йому каже:
— Принеси мене до своєї хати та годуй м’ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік і з’їв та й каже чоловікові:
— Пусти мене, я політаю, побачу, чи вже відросли крила.
Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні назад до того чоловіка, каже йому:
— Ще в мене мала сила,— заріж іще одну ялівку!
Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел з’їв її за рік. Та знову — як полетів… Пролітав мало не цілий день,— увечері знову прилітає та й каже йому:
— Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: “Що тут робити — чи зарізати, чи ні?” А потім каже:
— Більше пропало,— нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав йому бугая. Він з’їв і того бугая, таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо — аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже йому:
— Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував мене, а тепер сідай на мене.
Той чоловік питається:
— Що з того буде?
А він йому каже:
— Сідай! Цей і сів.
Орел його поніс аж у хмару, а потім і пустив його додолу. Той чоловік летить додолу, – коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:
— А що, як тобі здавалось?
А він каже:
— Так, наче я вже неживий був.
Тоді орел каже йому:
— Отак само і мені було, як ти на мене націлявся.
Потім каже:
— Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілося сідати на орла,— ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмарку, а звідтіль скинув його, а підхопив так, може, як на два сажні від землі, та й питається його:
— А що, чоловіче, як тобі здавалось?
Він йому каже:
— Так, наче зовсім вже кістки мої розсипались.
Тоді орел йому каже:
— Так само й мені було, як ти вдруге націливсь. Ну, ще сідай.
Той сів.
Орел як понесе його аж за хмару та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло самої землі, та тоді питається його:
— Як тобі здавалось, як ти летів на землю?
Він йому каже:
— Так, наче мене зовсім не було вже на світі.
Тоді орел йому каже:
— Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.
А потім каже:
— Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене, та будемо летіти до моєї господи.
Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. Орел і каже:
— Іди ж у хату, та як будуть питатися тебе, чи не бачив нашого небожа, то ти скажеш: як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
Він приходить у хату, коли це йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі?
А він їм каже:
— Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його питаються:
— Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже третє літо, як пішов на війну,— та ні чутки, ні звістки.
А він їм каже:
— Як дасте яйце-райце, то й на вічі приведу.
Вони йому кажуть:
— Лучче нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
Тоді він виходить із хати та й каже орлові:
— Казали так: лучче нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому каже:
— Летімо далі! Летять та й летять та й прилітають до орлового брата, та й тут чоловік те саме говорив, що в його дядька,— тільки й тут не здобув яйця-райця.
Прилітають до його батька, а орел йому каже:
— Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив, а як дадуть яйце-райце, то й на вічі приведеш.
Увіходить чоловік у хату, а вони йому кажуть:
— Чи по волі, чи по неволі?
Він їм каже:
— Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його стали питатися:
— Чи не бачив нашого сина? Бо вже як немає — третє літо: пішов навійну, та, мабуть, убили його там.
А він їм каже:
— Я бачив, але як дасте яйце-райце, то я й на вічі приведу.
Батько орел каже йому:
— Нащо воно тобі? Лучче ми тобі дамо багато грошей.
Він каже:
— Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
— Піди ж приводь,— зараз тобі дамо!
Він уводить орла в хату. Тоді його батьки так зраділи, що дали яйце-райце і сказали:
— Тільки не розбивай ніде на дорозі, а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його і розіб’єш.
Він іде та йде, та так схотілось пити йому… Коли це найшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цебрину й розгин те яйце-райце. Як узяв скот вернути з того яйця! Верне та й верне. Гониться він за тим скотом, то що з того боку піджене, п.і другий розійдеться… Кричить бідолаха, нічого сам не зробить. Коли це іде до нього змія і каже йому:
— Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей вжену в те нице?
А він їй каже:
— А що тобі дати?
Вона йому каже:
— Даси те, що без тебе стало дома? А він каже:
— Дам!
Ото вона йому гарненько загнала той скот у яйце, заліпила славно яйце і дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками.
— Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
— Нема що робити,— журбою не поможеш. Якось треба жити.
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот і забагатів. Живуть вони, аж поки син підріс. От син і каже:
— Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!
От він зараз і пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому каже:
— Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, ізорав і пшениці насіяв, ізжав її, в скирти поклав і щоб в одну ніч з пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та зажурився. А там близько був мурований стовп, і її тім стовпі була зміїна дочка зачарована. Він приходить сюди та й плаче. А та дочка його питається:
— Чого ти плачеш?
А він каже:
— Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ні коли його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч зробив.
Вона його спиталась:
— А що ж там?
Він їй і розказав.
Вона йому каже:
— Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як змія казала.
Він каже:
— Добре.
Вона йому каже:
— Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш змії паляницю.
От пішла дочка змії до того лугу та як свисне: той луг тріщить, лущить — на тім місці ореться, пшениця сіється… До світанку спекла паляницю, дала йому. Він приніс до змії в хату і поклав на столі.
Змія прокинулася, вийшла в двір та й дивиться на той луг: тільки сама стерня та скирти стоять. Тоді йому каже:
— Ну, справивсь! Гляди ж, щоб і друге діло зробив!
Та зараз йому й загадала:
— Щоб ти оту гору розкопав і щоб туди Дніпро йшов, а коло того Дніпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й
щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!
Він знов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка його питається:
— Чого ти плачеш?
Він їй розказав те все, що йому змія загадала. Так вона йому каже:
— Лягай спати, я це все пороблю.
А сама як свисне, то та гора розкопується, Дніпро туди йде, коло нього комори будуються…
Тільки прийшла вона та збудила його, щоб він пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор.
Змія встає та й дивується, що все так ізроблено, як вона йому загадала.
Тоді загадує йому втретє:
— Щоб ти цю ніч уловив золотого зайця і раненько щоб приніс мені в хату.
Він ізнов іде до того стовпа та й плаче. Та дівка питається його:
— Що вона загадала?
Він розказав.
— Оце вже не жарти: хто його знає, як його і вловити золотого зайця. Одначе ходім до тієї скелі. Стань над норою; ти будеш ловити, а я буду гонити з нори, і гляди ж: що тільки буде виходити з нори, бери його: то золотий заєць!
Ото вона пішла та й жене. Коли це — вилазить з нори гадюка та й сичить. Він її і пустив. Дівчина виходить із нори та й питається його:
— А що, нічого не вилазило? А він каже:
— Ба ні: лізла гадюка, а я побоявся її, щоб не вкусила, та й пустив.
А вона йому каже:
— А щоб тебе! Ото і є самий заєць! Ну, гляди ж, я ще раз піду: та як буде хто виходити й буде тобі казати, що тут немає золотого зайця, то ти не вір, держи його!
Полізла та й жене. Коли виходить така стара баба та й питається того парубка:
— Чого ти, шину, тут шукаєш?
А він їй каже:
— Золотого зайця.
Вона йому каже:
— Де тут він узявся: тут його нема!
Сказала це та й пішла від нього.
Коли це виходить та дівчина та й питається його:
— А що, немає зайця? І ніщо з нори не виходило?
Він каже:
— Ба ні: виходила баба стара та спиталась мене, чого я тут шукаю; а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немає, то я її й пустив.
Тоді вона й каже:
— Чом ти не держав? Ото самий заєць! Ну, тепер більше ніде його не піймаєш, хіба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш і покладеш на стільці,— тільки не віддавай змії у руки, бо як віддаси, то вона пізнає і розірве і тебе, і мене.
От вона так і зробила: перекинулась золотим зайцем, він узяв, приніс того зайця, поклав його перед змією на стільці та й каже змії:
— Нате ж вам зайця, а я піду вже від вас.
Вона каже:
— Добре, йди!
Він пішов.
А змія тільки з хати, а заєць знову перекинувся дівчиною та за парубком. Почали вони вдвох утікати. Біжать та й біжать. Коли це змія побачила, що то не заєць був, а її дочка,— давай доганяти, щоб її розірвати. Та сама не побігла змія, а послала свого чоловіка. Змій біжить за ними. Вони чують — аж стугонить земля. Тоді дівка каже:
— Оце вже за нами біжать! Я перекинусь пшеницею, а ти дідом та будеш стерегти мене; та як буде питаться тебе: «Чи не бачив парубка й дівки, чи не йшли сюди?», то ти скажеш, що тоді йшли, як ця пшениця сіялась.
Коли це змій летить та й питається того діда:
— Чи не бачив тут — не йшли сюдою парубок з дівкою?
А він каже:
— Йшли.
Той питається:
— Давно ж вони йшли?
Дід:
— Тоді, як оця пшениця сіялась.
Змій каже:
— Цю пшеницю пора косить, а їх учора не стало.
Та й вернувся назад. Зміїна дочка зробилась ізнов людиною, а той дід парубком, та давай утікати.
Прилітає змій додому. Змія його питається:
— А що, не догнав? І нікого не зустрічав на дорозі?
А він каже:
— Ба ні! Зустрічав: дід стеріг пшеницю, а я його питавсь, чи не бачив — тут не йшли парубок із дівчиною? А він каже: ішли тоді, як оця пшениця сіялась, але ж та пшениця така, що пора косити, так я і вернувсь.
Тоді змія йому каже:
— Чом ти того діда й ту пшеницю не розірвав? То ж вони були! Тепер я сама побіжу: ти ні до чого!
Побігла.
Ото біжить… Коли ті чують — аж земля реве і гаряча. Дівчина тоді каже йому:
— Ей, тепер ми пропащі: уже сама біжить! Ну, я тебе зроблю річкою, а сама зроблюсь рибою-окунем.
Зробила.
Прибігає змія та й каже до тієї річки:
— А що, втекли?
Перекинулась зараз щукою, давай гонитися за тією рибою: іцо хоче вхопити, то окунь повернеться своїм пером гострим до неї, то вона не візьме його. Гонилась, гонилась,— так-таки не вловила та надумала всю воду з річки випити. Стала пити: мила, пила, напилась багато та й луснула.
Ото тоді та дівка, що була рибою, каже тому парубкові, що був річкою:
— Тепер ми вже не біймось! Ходімо до твоєї господи; то ти підеш у хату, та гляди: усіх поцілуєш, тільки дядькової дитини не цілуй, бо як поцілуєш ту дитину, то забудеш за мене. А я наймусь у цім селі в кого-небудь.
Ото він пішов у хату, з усіма поздоровкався та й думає собі: «Як же мені не поздоровкаться з дядьковою дитиною? Таж вони подумають щось погане про мене». Поцілував і дитину дядькову.
Як поцілував, так і забув за ту дівку.
Ото побув півроку дома та надумав женитися. Йому нарадили одну гарну дівку, щоб він її брав; він за ту й забув, що його вирятувала від змії, з іншою заручився.
От перед весіллям, увечері, кличуть на шишки молодиць. Прикликали і ту дівку, що він з нею втікав,— хоч її й ніхто не знав, що воно за одна. Стали бгати шишки; та дівка зліпила з тіста голуба й голубку та й пустила додолу, — вони стали живі. Голубка й почала говорити до голуба:
— А ти забувсь, як я за тебе луг викорчувала й там пшеницю сіяла, а з тієї пшениці паляницю спекла, щоб ти до змії відніс?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
— А ти забувсь, як я за тебе гору розкопувала і туди Дніпро пустила, щоб байдаки ходили до комор і щоб пшеницю ти продавав на байдаки?
А він каже:
— Забув, забув!
Потім знов голубка каже:
— А ти забув, як ми ходили вдвох за золотим зайцем? Ти й за мене забув?
А голуб каже:
— Забув, забув!
Тоді парубок згадав за ту дівку,— за цю-таки саму, що голуби поробила,— та ту другу покинув, а з цією оженився. І тепер живе добре.

 

 

Коряцька народна казка

 

 

Хитра лисиця


Сидить лисиця на березі річки і думає: «Як би це мені свіженькою рибкою поласувати?» Дивиться лисиця: а по річці колода пливе, а на тій колоді дві чайки сидять. Запитує лисиця:
— Гей, чайки, що ви робите?
— Рибу ловимо.
— Візьміть і мене з собою!
— Стрибай!
Стрибнула лисиця. Колода перевернулася, чайки полетіли, а лисиця шубовснула у воду.
Понесло лисицю вниз цо річці і винесло в море. Бачить лисиця: куди не глянь — вода. Каже вона своїм лапам:
— Гей ви, лапи, будьте мені за весла!
А хвостові каже:
— Гей, хвосте, а ти будь кермом!
Ось пливе лисиця неначебто в човні. Лапи, як весла, воду загрібають, хвіст, мов кермо, повертається — туди-сюди, туди-сюди. Лише забула лисиця сказати хвосту, щоб він до берега правував, а не у відкрите море.
Пливла лисиця, пливла, а берега й не видно. На самісіньку середину моря запливла. І лисиця не знає вже, куди їй тепер пливти.
Тут зустріла вона тюленя.
Каже тюлень:
— Куди це ти, лисице, запливла? Заблудилася, чи що, у нашому морі? Не допливти тепер тобі до берега.
А лисиця відказує:
— Знаю, куди пливу. Хочу подивитися, чи є ще звірі у морських водах. Чула я, що вас зовсім мало залишилось.
Тюлень відповідає:
— Ні, то неправда! Багато ще звірини у морських водах — і нас, тюленів, і-моржів, і китів.
— Невже? — каже лисичка,— Поки сама не побачу, нізащо, не повірю. Підіймайтеся, звірі, всі до одного із морської глибини і лягайте вряд на воду аж до самісінького берега. А я рахуватиму вас!
Піднялися на поверхню усі тюлені, моржі й кити і полягали на воду вряд аж до самісінького берега.
А лисиця по їхніх спинах, як по мосту, побігла. Біжить і рахує:
— Один тюлень, два тюлені, три тюлені… Один морж, два, моржі, три моржі… Один кит, два кити, три кити…
Так і добігла лисиця аж до самісінького берега. Вистрибнула на берег і кричить тюленеві:
— Правду ти казав, тюленю: багато ще вас, нерозумних звірів, у морі водиться. Через усе море із вас міст збудувати можна! Ну, тепер пливіть, куди вам заманеться, а я відпочиватиму.
Попливли морські звірі, а лисиця зняла із себе кожушок, відчепила хвіст і повісила сушити на кущик — хай сохнуть.
Потім одне око у себе вийняла, на гілочку повісила й на« казала:
— А ти пильнуй, щоб кожушка мого ніхто не поцупив, щоб хвоста не вкрали!
І вляглася спати на осонні.
Поки лисиця спала, прилетіли дві сороки. Бачать сороки — на гілці лисиччине око висить, блищить, на всі боки поглядає. Сподобалося сорокам лисиччине око, схопили вони його й полетіли.
Виспалася лисиця, прокинулася, кожушок одягла, хвіст причепила, почала око шукати, а його й слід простиг, ніде нема.
«От,— думає лисиця,— дурне око — його пильнувати повісили, а воно саме себе не вберегло. Доведеться нове око шукати».
І пішла лисиця в ліс. Йшла-йшла, бачить — кущ чорниць росте. Зірвала лисиця найспілішу ягідку й вставила собі замість ока.
Дивиться лисиця — а довкола все чорним стало..Не сподобалося їй це. Викинула вона чорничку. Далі пішла. На галявинку вийшла, а галявинка, куди оком не кинь, червона від брусниці. Вибрала лисиця найспілішу ягідку, вставила замість ока. Подивилася довкола — все червоним стало.
І брусничку геть викинула.
Іде далі. Бачить — лежить на землі крижинка. Підняла лисиця її, Вставила замість ока, а крижинка прозора, ясна,— видно довкола стало.
«Оце,— думає лисиця,— чудове око — краще видяо, ніж колись».
Але крижинка нагрілася і почала танути. Потекли у лисиці по щоці сльози, закапали: кап, кап…
Іде лисиця, а назустріч їй звірі — вовки, ведмеді. Хто лисицю зустріне, всі запитують:
— Чого це ти, лисичко, плачеш? Хто тебе образив? А лисиця відповідає:
— Їсти хочу, тому й плачу.
Ну, звірі, звісно, жаліють лисицю і дають їй поїсти. А їй цього тільки й треба. Тепер лисиця ніколи голодною не буває, завжди досхочу наїдається.
Тому що хитра.

 

 

Категория: Сценарии праздников | Добавил: Яло (25.12.2015)
Просмотров: 255 | Рейтинг: 0.0/0
загрузка...
Поиск
Интересное
загрузка...

Copyright MyCorp © 2016
Бесплатный конструктор сайтов - uCoz